Викриття марнославства буржуазії. П’єса Жана Батіста Мольєра «Міщанин-шляхтич» була написана на замовлення короля, обуреного хвалькуватою поведінкою турецького посла. Але драматурга передусім хвилювала доля власної країни, і тому він вийшов далеко за рамки королівської пропозиції, написавши комедію, яка стала пародією на буржуа і дворянство тогочасної Франції.

Головна дійова особа твору – буржуа Журден, який схи­ляється перед дворянством і мріє потрапити до аристократич­ного середовища. Йому здавалося, що, коли він підніметься по сходинках до вищого світу, його будуть більше поважати, він буде людиною «першого сорту». Засліплений зовнішньою привабливістю аристократичного світу, він запрошує до себе надзвичайно дорогих учителів танців, фехтування, музики, філософії. Журден прагне знань, і це добре, але коли б не його безглузде марнославство. Уроки танців йому потрібні не для задоволення, а задля вишуканих поклонів маркізі. Користь від фехтування пан «майбутній аристократ» бачить у тому, що «й боягуз може вбити свого супротивника, а сам завжди зостанеться цілий». Уроки філософії зводяться майже до однієї мети: навчитися писати красиві записочки одній ве­ликосвітській дамі. Мріючи бути схожим на дворян, Жур­ден витрачає шалені гроші, аби ж тільки люди ставилися до нього як до благороднонародженого. Саме марнославство примусило головного героя прийняти посвячення в неісную­чий сан мамамуші. Це безглузде прагнення стати аристокра­том позбавило його здатності міркувати тверезо і зробило по­сміховиськом в очах близьких йому людей. Отже, Мольєр висміює самоприниження Журдена, його рабське захоплен­ня тим, що шахрай-граф тримає себе з ним, «як з рівним». Він ще раз підкреслює думку, що хоч як би його герой праг­нув стати людиною із «вищого світу», у нього нічогісінько з того не вийде, бо дворяни зневажають простолюдинів. Так, збіднілий дворянин Дорант хитро і підступно прибирає до рук багатство Журдена, зневажаючи його в душі, як тільки може зневажати дворянин простолюдина. Дорант торгує своїм ти­тулом, експлуатує марнославство міщан, і це відповідає його моральному кодексу честі.

Цей представник вищого світу не має жодного уявлен­ня про порядність, бо підносить маркізі Дорімені від свого люблячого серця подарунки обдуреної ним людини. На прикладі образу цього дворянина автор викриває мораль­не обличчя всієї придворної аристократії, їхню бездухов­ність та бездушність, розбещеність і безкарність. Саме в об­разі лицемірного графа Доранта Мольєр показує зубожіння і паразитизм дворянства Франції в XVII столітті. Викри­ваючи їх, опору королівської влади, Мольєр кидає виклик усьому вищому світу, виступає проти неосвічених міщан, які у своїх бажаннях досягти дворянської величі втрача­ють власне обличчя.