Викриття користолюбства. Наприкінці XIX — початку XX століття театральне мис­тецтво України переживало піднесення, ставала більш важ­ливою його роль у культурному та громадському житті. Цей розквіт українського театру пов’язаний, не в останню чергу, з драматургією І. Карпенка-Карого та його діяльністю як ре­жисера й керівника трупи.

Українська драматургія того часу була під владою літера­турних штампів. Популярними були псевдокомічні п’єси “з народного життя” або історичні драми.

І. Карпенко-Карий зміг збагатити літературу видатними п’єсами, в яких відобразив сучасний стан народу, сучасні типи та характери.

Одним із таких творів стала п’єса “Сто тисяч”. Драматурга боляче вражало переродження здорового національного селян­ського характеру під впливом глитайства, любові до грошей, жаги до накопичення. Герой “Ста тисяч” — Герасим Калитка. Карпенко-Карий використовує прізвище, що вже характеризує героя: калитка — це кошель для грошей. Справді, для Гераси­ма гроші — це найдорожче, але як справжній селянин він не цінить їх як вони є. Він скупає землю, бо це для нього істинне багатство. На початку комедії бачимо Герасима Калитку во­лодарем “кругленького шматочка” у двісті десятин землі. Але мрії його сягають далі: скупити всю землю навкруги, щоб ішов день — Калитчина земля, ішов два — Калитчина… Як він собі уявляє це щастя, в нього “диханіє спирає”.

Щоб мати гроші на купівлю землі, Герасим Калитка гото­вий на все. І наймити, і рідні працюють у нього як заведені, а йому все здається, що вони тільки “губами плямкають”. Одру­жуючи сина, він понад усе вишукує невістку з грішми, викорис­товуючи дітей як товар. А дочку видає заміж, не даючи обіця­ного посагу. Як буде жити дитина — неважно, тим більше не хвилюють Герасима зуби, втрачені під час бійки, яку вчинили розлючені свати. Втратив зуби — зате гроші цілі.

Комізм нарастає. Хитрий, працьовитий, спритний мужик скуповує землю збіднілих шляхетних власників, які “погорі­ли” на своїх бажаннях. Але йому все замало. Якби одразу ж — і сто тисяч! І тут закономірно з’являється шахрай Невідомий. Жадібна та нерозумна людина — краща здобич для нього. Він пропонує протизаконну аферу — купівлю фальшивих грошей. Герасимові запаморочилося в голові — ось воно багатство, без боротьби та праці. Спочатку він виходить переможцем, обду­ривши Невідомого на дві тисячі. Але той має добрий досвід, і Калитка замість ста тисяч отримує різаний папір.

Тут, як часто у Карпенка-Карого, п’єса переростає в трагі­комедію. Вражений утратою грошей, а внаслідок цього — утратою землі, яку він прагне купити, Калитка намагається повіситись. Життя людини знов має менший сенс, ніж гроші. Врятований Калитка ридає не над тим, що ледве не згубив душу, а над тим, що “пропала земля Смоквинова!”.

Страшними словами закінчує Карпенко-Карий п’єсу “Сто тисяч”. Головний герой кричить: “Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!” Це смішно й боля­че, бо людина втратила не кохання, не здоров’я, не рідних, не батьківщину… Усе, що завжди було й буде найважливішим у житті. Драматург сміється. Але сміх то невеселий, бо якийсь інший Герасим Калитка може стратити без жалю не своє, а чуже життя, щоб отримати свої сто тисяч.