Відтворення реальності в дивному сні. До форми сну зверталися багато художників слова, адже саме така форма дає змогу письменникові переноситися у часі і просторі, використовувати елементи фантастики, щоб повніше зобразити реальність.

Вірш І. Франка «Каменярі» починається словами «я бачив дивний сон». У цьому сні письменник бачить себе прикутим «ланцом залізним» до височен­ної гранітної скелі. А поряд тисячі таких самих, як він, людей, обличчя яких по­риті «життям і жалем», проте в їхніх очах «горить любові жар». Ланцюги, що ви­сять на руках, хилять плечі людей додолу, але закуті бранці тримають тяжкі за­лізні молоти, якими б’ють камінь, розбивають скелю неволі й муки. Звуки тисяч молотів зливаються в один рев, у спільний «гук кривавий» і поступово, але неухильно, сантиметр за сантиметром, каменярі відвойовують у скелі для себе міс­це. І хоча борців «калічили ті скали», вони йшли далі, і ніщо не могло спинити їхнього поступу. Вони добре знали, що цей «кривавий труд» не дасть їм «ні слави», «ні пам’яті в людей», але вперто пробивали й вирівнювали шлях, яким пі­дуть наступні покоління до нового життя. Каменярі не думають про визнання, бо не вважають себе героями чи богатирями. Вони свідомо стали невольниками свої справи, адже добровільно взяли на себе тягар боротьби за щастя і свободу лю­дей. Каменярі вірять, що розіб’ють скалу, роздроблять граніт неволі, вимурують «кров’ю власного і власними кістками» широкий шлях, яким «прийде нове жит­тя, добро нове у світ».

Каменярі знали, що «десь у світі», який вони «кинули для праці, поту й пут», за ними «сльози ллють мами, жінки і діти», а «други й недруги, гнівнії та сердиті» кленуть і їх, і їхній намір, і діло, якому перетворювачі світу присвятили своє жит­тя. У них боліла душа, краялося серце, «і груди жаль стискав», але ні сльози, ні жаль, ні біль, ані прокляття не змусили каменярів полишити справу свого життя: «і молота ніхто із рук не випускав». Вони йшли вперед, скуті в одну громаду свя­тою думкою, з молотами в руках, розбиваючи скелю, рівняли шлях правді з вірою  те, що нехай і по їхніх кістках, але прийде до людей щастя й воля.

Форма сну дала змогу І. Франкові в алегоричному образі каменярів відтворити постаті борців за правду і волю, за щастя народне. Поет зумів розкрити характери людей, які присвятили своє життя високій меті, заради якої терпіли і біль, і жаль, і зневагу недругів, і нерозуміння друзів. Саме такою людиною був і сам І. Фран­ко. Отож не випадково народ назвав його Каменярем.