План

1. Джерела відомостей з історії.

2. Значення літописів.

3. Гордість за минувшину.

Відтворення героїчної і трагічної долі України в літописах. Школа… Мій улюблений клас… Сиджу за партою і гортаю сторінки яскраво проілюстрованого підручника з історії України. Безліч рядків, набраних звичайним шрифтом, багато інформації, яку слід збагнути і запам’ятати. А звідки вона, ця інформація? Чи достовірна, чи, може, кимось вигадана? Сиджу, міркую, гортаю аркуші тепер вже своєї пам’яті: перекази, міфи, легенди, літописи… Літописи! Дійсно, це ж вони є джерелом усіх підручників з історії України. А їх чимало! «Повість минулих літ», «Історія русів», літописи Самійла Величка, Самовидця, Григорія Грабянки та багато інших, невідомих нам. Усі вони — відображення певної частки історії нашої держави. Гортаю їх — і переді мною постають давні палаци Київської Русі, звитяжні походи князів на половців, міжусобні війни та братовбивства — це «Повість минулих літ» поглянула на мене своїм суворим і змученим оком. А ось Україна часів полонізації: відважні полководці і гетьмани борються за волю і незалежність українського народу, знедолений народ потерпає під гнітом Польщі, жахливі картини страт і катувань тих, хто пішов проти волі можновладців. Це «Історія русів» поглядає на мене повними надії очима. А ось Богдан Хмельницький виграє на баскому коні, мчить полем, закликаючи на повстання; море схвильованого люду, готового до змін, до війни, до дій на користь рідного народу. Це літопис Самовидця і Самійла Величка дивиться на мене радісними очима переможця.

Скільки їх, літописів, відомих і забутих, об’ємних і коротких! Вони — джерело відомостей про нашу Батьківщину, про її втрати і перемоги, горе і радості. Велика шана тим людям, які свого часу збагнули значущість історії для нас, нащадків, занотували і передали нам аркуші книги під назвою «Історія рідної держави».

Завдяки їм ми знаємо, хто ми і звідки наші корені, як формувалася і розвивалася країна, в якій зростаємо. Ми можемо зрозуміти свою сутність, менталітет, учинки й характер.

Писані в різні часи літописи характеризували епоху, в яку були створені, людей, які керували і стогнали під ярмом правителів. Цікаво мандрувати їхніми сторінками, бо не мертві вони, а живі. Це ніби перегляд німого фільму в післяреволюційний період, тільки сюжет історичний.

Читаючи, яскраво уявляю те лихо, яке спіткало нашу країну в XVI столітті, відчуваю її болі, розумію прагнення і сподівання. Я — ніби реальний учасник подій, що розгорнулися. Ось я серед натовпу, слухаю промову Богдана Хмельницького, очікую з нетерпінням команди «До бою!» А ось уже мчу на коні, рубаючи шаблею ненависного ворога. Ось низько схиляю голову, сумуючи за втраченим у битві товаришем.

Сумні і трагічні, але повні надії та віри сторінки літописів. І невимовною гордістю повниться серце за наших предків, славних і непоборних. Багато в чому хочеться бути схожим на них, відчувати себе творцем власної долі і сподіватися на те, що мої дії і вчинки призведуть до покращення життя у рідній країні. Не забуваймо минувшини! І нехай вона вкаже нам шлях до майбутнього.