“Життя Галілея” Проблема моральної відповідальності вчених . Ще кілька десятків років тому мало хто в нашій країні міг уяви­ти, наскільки доступними та зручними можуть бути досягнення новітніх високих технологій. Сьогодні майже в усіх родинах із се­реднім та високим достатком є домашній персональний комп’ютер, найчастіше підключений до мережі Інтернет. Із великим задоволен­ням ми користуємося маленьким кишеньковим комп’ютером — мо­більним телефоном, який дає можливість у будь-який момент зв’я­затися з потрібного людиною.

Новий час змінює свідомість, прискорюються процеси глобалі­зації. Проте кожне наукове відкриття, кожна технічна новація при­зводить до наслідків печальних. Особливо коли ультрасучасна тех­нологія стає заручником недобрих людських намірів або просто по­трапляє до рук неуків, бездарностей, недбалих, невідповідальних людей.

Наприклад, наприкінці XX ст. в Україні «мирний» атом став при­чиною радіаційного забруднення великої території родючої землі, тяжких захворювань та смертей людей. Наслідки Чорнобильської катастрофи остаточно не зникнуть із поколінням її очевидців, а бу­дуть проявлятися у вигляді генетичних мутацій та погіршення ста­ну здоров’я онуків тих, хто вважав пожежу на атомній станції не та­ким уже й великим лихом та свято вірив у всемогутність радянсько­го уряду.

У середині XX ст. над японськими містами Хіросімою та Нага­сакі було проведено антигуманний, жахливий за своїми наслідками експеримент. Даремно називати навіть кількість загиблих унаслідок атомного бомбардування, бо кожна людська смерть — це страшна трагедія. Ці дві події пов’язані між собою багато чим, хоча схематич­но цей зв’язок можна зобразити так: наукове відкриття — людське страждання і смерть.

Постає одвічне питання: хто винен? Безперечно, винні ті, хто ухвалив рішення та здійснив атомне бомбардування, ті, хто своєчасно не зреагував на пожежу в атомному реакторі. Але найбільша про­вина і відповідальність лежить на тих, хто «подарував» людствумож- ливість користуватися тим самим атомом.

Талановитий науковець завжди дивиться на світ не так, як інші: він здатен побачити невидимі іншим закономірності, маніпулювати найрізноманітнішою інформацією, проводити досліди, експеримен­ти. Результатом цієї діяльності є відкриття, які, у свою чергу, мо­жуть принести людству користь або шкоду.

Проблема відповідальності вчених за свої наукові відкриття своє­рідно розкривається у п’єсі Б. Брехта «Життя Галілея». Слід зазна­чити, що початковий задум драматурга зазнав істотних змін у 1938- 1939 pp.

Брехт пише першу редакцію п’єси, в якій намагається відобра­зити складну роботу підпільних організацій. Образ Галілея тракту­вався в позитивному ключі. Проводилася паралель між діяльністю антифашистів у Третьому рейху та науковою діяльністю Галілея після відомого відречення. Так само, як антифашисти використо­вували хитромудрі тактичні прийоми для того, щоб донести слово правди народу, діяв Галілей після знущань інквізиції. У цьому ас­пекті відречення Галілея було необхідною передумовою продовжен­ня його наукової роботи.

Геній відрікся, але то був лише винахідливий маневр. Пильні інквізитори були заспокоєні, проте Галілей не залишав науку, як і раніше проводив різноманітні досліди, результати яких записував і пересилав за кордон.

Образ Галілея не є статичним від початку і до кінця п’єси. Перші сторінки твору — Галілей на порозі відкриття, яке змінить світог­ляд його сучасників. Він свято вірить у силу розуму. Він шанує авторитет античних учених, він цінує досягнення своїх поперед­ників, але водночас бачить і їхні помилки: «Всесвіт раптово втратив свій центр і відразу ж здобув незліченну кількість центрів. Тому тепер будь-яка точка може вважатися центром, будь-яка і жодна з них. Тому що світ, виявляється, дуже просторий». Наука в серці, в думках, в діях Галілея. Він знає, що йому треба сплатити за їжу, натомість купує книжки.

Галілей впевнений, що старі часи минають, натомість настають нові часи. Уже більше ста років людство ніби щось очікує. Усе ру­хається, перед людьми постає велике і важке завдання — люди хочуть знати причини всього того, що є на світі. Багато існує того, що люди вже пізнали, але набагато більше залишається поза межа­ми пізнання. У діалозі з Андре Галілей запалює серце свого учня жагою нових відкриттів, жагою нового знання. Ми, читачі, як і на­ївний Андре, пристрасно переймаємося захопленням цих геніїв епохи Відродження.

Звісно, Галілей спирався на концепцію геліоцентричної системи світу, що належала польському астроному Коперніку. Заслуга Галі­лея полягала в тому, що він підтвердив теорію попередника своїми астрономічними відкриттями з одного боку, а з іншого — пішов усу­переч офіційній церковній доктрині, бо, як відомо, вчення Коперніка було заборонено католицькою церквою майже до середини дев’ят­надцятого століття. Сама думка про безмежність Всесвіту, про те, що Земля не є центром всієї світобудови, вступала в протиріччя із церковними уявленнями про світ та роль у ньому людини. Згідно із трактуванням цієї проблеми, що панувала впродовж середньовіччя, попри те, що світ існує для людини й вона стоїть на найвищому щаблі в ієрархіїїстот, яких створив Бог, людина не є самодостатньою, а має значення тільки у своєму ставленні до Бога, у понятті гріха та вічного спасіння, якого неможливо досягти, спираючись тільки на власні сили.

Церковній установі, як представнику Бога на землі, надавали­ся великі можливості регулювання людських стосунків на всіх рів­нях — і морально-етичному, і соціальному. Зауважимо, що в п’єсі церковна влада символізує будь-яку земну владу.

Навіть на початку свого шляху Галілей ставить під загрозу жит­тя інших людей: доньки Вірджинії, учня Андре, економки. Його бачення світу до певного моменту відповідає гуманістичній концепції Відродження, яка передбачала новий тип людської особистості — багатобічної, вільної, незалежної від традицій, із розвинутим по­чуттям власної гідності у стосунках із сучасниками й попередника­ми в історії.

Але вже пізніше Галілей може реально побачити наслідки своєї діяльності. Він уважно вислуховує сумну сповідь маленького чен­ця: звичайні люди завжди вірили в те, що вони знаходяться під опікою вищої сили, а весь світ створений як театр для того, щоб вони гідно могли зіграти свої великі та маленькі ролі. Нове знання дарує лише розпач: немає сенсу в тому, щоб голодувати, немає сен­су в тому, щоб виснажливо працювати; усі життєві негаразди — це не випробування сил. Не може Бог жити, як це стверджує Галілей, лише в серцях людей; він повинен існувати десь там… пильно сте­жачи за своїми дітьми, грішними людьми. Яблуко з дерева пізнан­ня гірке! Чи це не найбільший гріх — розумом наблизитися до Бога!

Проте Галілея більше бентежить те, як він сам скористався на­слідками своєї наукової роботи. Він віддав свої знання тим, хто наді­лений владою, і, хоча був так само сильний, як і влада, не зміг використати ці знання на благо людства.

Галілей міг протистояти авторитетам минулого, але сучасні ав­торитети перемогли його. У мить відчаю Галілей промовляє: «Якщо б я вистояв, то вчені-природознавці могли б створити щось на зразок Гіппократової присяги лікарів — урочисту клятву використовувати свої знання тільки на благо людства!»

В устах людини, яка жила у час земних відкриттів, ці слова зву­чать пророче. Але не слід забувати, що винаходи того часу сприяли прогресу і не загрожували, як винаходи сучасності, всьому людству. Особистості Відродження визначили два винаходи: друкарський вер­стат і компас. Результатом їх застосування були поширення й при­множення знань, великі географічні відкриття. У цей же час була створена артилерія — новий хитромудрий засіб знищувати собі по­дібних.

Сучасні технології сприяли створенню нових приладів, що по­легшували існування людей у всіх куточках земної кулі. З іншого боку, ті самі технології були використані для створення високо­ефективної зброї. Можна побачити певну закономірність: чим більше розширюються обрії людського пізнання, тим глобальніша загроза нависає над людством як таким.

Якщо прогнозувати розвиток людства, спираючись на цю зако­номірність, починаєш переживати не тільки за долю матінки землі але й Всесвіту!