Відображення рис епохи у п’єсі М. Куліша «Мина Мазайло». Кожен літературний твір, а надто драматургічний, побудовано на актуальних подіях доби і звернено до сучасників перш за все, а вже потім до людей наступних епох. Так сталося і з п’єсою «Мина Мазайло». Микола Куліш відобразив найяскравіші риси свого часу: процес українізації, дозволений тоді компартією, численні дискусії з приводу болючих питань часу тощо. Отже, українізація — це процес, притаманний перш за все двадцятим рокам XX століття, бо вже пізніше, саме після 1928 року, коли припинилася найвідоміша дискусія щодо української літератури, Стати і звелів практично згортати процес. Драматургу не вірилося, що не відбудеться насправді, бо він вірив у соціалізм як справедливий устрій суспільства і в те, що компартія саме цю справедливість і влаштовує. Саме цим пояснюється закінчення п’єси: «За постановою комісії у справах українізації… звільнено і посади за систематичний і зловмисний опір українізації М. Мазайла-Мазєніна». Мине ще років зо п’ять, і сам Куліш буде заарештований, але не за українізацію. А поки що у п’єсі пін відобразив риси свого часу. Тьотя Мотя і Курська, Баронова-Козино — це люди, які відображати дуже стійку точку зору щодо самого існування українців як окремої нації, не кажучи вже про мову й культуру.

їм протистоять герої, типові для того часу: запальний молодий Мокій Мазайло, палкий прихильник і знавець української мови, та його дядько Тарас, людина старого гарту, що зберегла дух українства. Проте ці фігури можна б назвати скоріше типовими не тільки для того часу. А от комсомольці — то інша справа, і не тільки тому, що нині вже не всі знають, хто вони були. Цікаві їхні погляди саме як риса епохи. Так під час дискусії один із комсомольців — Губа – висловив думку, що і прізвищ не потрібно, а кожен просто матиме «замість прізвища… свого нумера». Вони за «всесвітню нумерну систему». Що ж до славетного минулого, то вони пропонують про нього не згадувати, хоч, наприклад, предки Мокія Мазай-ла, либонь, були «трудового походження» та їхня праця (мазати вози квачем) «й тепер у народному господарстві корисніші, ніж скажімо, губна помада». Останні слова — це ще одна приміта часу — відмова від прикрас, косметики, краваток як ознак буржуазної культури. Саме так вони сприймають і національні прагнення Мокія до збереження української мови та культури. Вони за Інтернаціонал, тобто проти національної самовизначеності й права на національний розвиток. Ось ще одна риса часу — зденаціоналізування людей, спроба побудувати суспільство безликих людей, шо не знають свого коріння.

Микола Куліш пильно вдивлявся в ознаки своєї епохи і, помітивши основні її риси, майстерно відобразив їх.