Відображення почуття патріотизму в посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…» Для кожної людини є на землі щось найголовніше, найдорожче, найсвятіше, щось таке, до чого вона ставилась з особливою шанобливістю. Для Тараса Шевченка такою святинею була рідна Україна та її народ. Йому було властиве глибинне відчуття кревної причетності до долі рідного народу, усвідомлення масштабності його історії і неповторності культури.

Із творчої скарбниці Тараса Шевченка можна виділити твір, який, на мій погляд, чи не найглибше виявив патріотизм і почуття національної гідності поета. Це — послання «І мертвим, і живим…»

Майже все своє життя Тарас Шевченко прожив за межами України, але його думка весь час була з батьківщиною. Поету ніколи не було байдуже те, що відбувалося в Україні, те, що якимось чином пов’язане з рідною землею, її культурою, мовою. З великим болем у серці поет спостерігав, як українські інтелігенти віддають перевагу іноземщині, тим самим відвертаючись від батьківщини. Саме до тих, хто намагався відцуратися всього вітчизняного, звертався він:

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

1 на небі, а не тілько На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

У своєму посланні великий Кобзар докоряє українським панам-інтелігентам, що зневажають рідну мову, культуру, історію і схиляються передусім західним. Плазування перед іноземщиною постає у творі як втеча панів-лібералів від пекучих проблем життя, від української дійсності:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

Автор висміює їхню зарозумілість, чванство, комічне самовозвеличення, але водночас застерігає: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде».

Закликаючи українську інтелігенцію пильніше придивитися до справжньої української історії, не минаючи «ані титли, ані тії коми», по-справжньому осмислити її уроки, Тарас Шевченко у своєму творі виявляє високий рівень патріотизму і велику любов до рідної країни та її народу.