Вічні проблеми. На початку XVII ст. зіткнення світу, в якому панують «сила золота і згубні пристрасті», зі старим світом жорсто­кого феодального насильства похитнули світлу віру гуманістів у торжество добра, людяності, честі. Саме в ті часи англійсь­кий драматург Вільям Шекспір створює свій найбільш філо­софський і найпроблемніший твір – трагедію «Гамлет».

Принц Гамлет, головний герой трагедії, спочатку постає перед нами як типовий інтелігент-гуманіст, який щиро вірить в людину — «найдовершеніше з усіх створінь». Він – студент одного з найпрестижніших університетів свого часу, оточений друзями. Сповнений палкою любов’ю до життя, герой не знає, що його уявлення про світ і реальне жит­тя – різні речі. Але невдовзі він це зрозуміє, і два суперечли­вих почуття заволодіють його душею.

Повернувшись в Датське королівство після несподіваної смерті батька, принц дізнається, що мати, королева Гертру­да, не встигши збити «черевиків, в яких вона за гробом мужа йшла в сльозах», виходить заміж за нікчемного і хитрого Клавдія, який і отруїв короля. Принц клянеться помститися негіднику, і віднині помста стає змістом його життя.

У знаменитому монолозі Гамлета про людину автор по­казує, що в принці починається руйнівна боротьба між ідеальними уявленнями і жорстокою реальністю.

«Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний ро­зумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доціль­ністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!»

Підле вбивство батька, непристойне і ганебне заміжжя матері з Клавдієм, віроломство придворних, зрада друзів і легкодуха слабкість коханої, – все це, наповнюючи душу нестерпними стражданнями, безжально зіштовхує принца з проблемами реального життя. Приходить гірке усвідом­лення того, що «Данія – тюрма», «вік розладнався», час «звихнувся».

Одягнувши маску блазня, Гамлет вступає в нерівний смертельний бій. Він убиває Полонія, який шпигує за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмов­ляється від Офелії, яка не може протистояти злу і втягне­на в інтригу проти Гамлета.

Не про відплату за особисту кривду чи тільки про по­мету за вбитого батька думає Гамлет; душу його ятрять роздуми про необхідність битви зі світовим злом: «Звих­нувся час…О доле зла моя! Чому його направить мушу я?»

Але чи має він на це право? Адже зло живе і в ньому самому: «Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закину­ти собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбивий… Ми всі затяті пройдисвіти…» Як же тоді перемогти зло? Як допомогти людині стати «окрасою всесвіту»? Гамлет зво­лікає, страждаючи під тягарем вселенської муки, ставля­чи перед собою фатальне запитання: «Чи бути, чи не бути?»

У розв’язанні цього питання і полягає сутність трагедії Гамлета – трагедії особистості, яка прийшла у світ занадто рано і виразно побачила його недосконалість. Це – трагедія розуму. «Так розум полохливими нас робить, яскраві барви нашої відваги від роздумів втрачають колір свій, а наміри високі, ледь зродившись, вмирають, ще не втілившись у дію».

Звідси й скорбота Гамлета, який усвідомлює, що в бо­ротьбі зі злом єдино можливим засобом є те саме зло, зас­тосування якого викривлює і спотворює найблагороднішу мету. Звідси майже відчайдушний крик, що виривається з грудей Гамлета перед зустріччю з матір’ю:

Не зрадь природи, серце, не дозволь Нероновій душі ввійти в ці груди.

Хай буду я жорстоким – та не звіром, хай ранить гостре слово – не кинджал, душа і мій язик хай лицемірять.

Хоч як слова покрають серце їй, з’єднати, душе, з ділом їх не смій!

У ньому все кипить, клекоче, здригається, він насправді близький до божевілля, бо видовище пануючого зла нестер­пне для нього. І Гамлет нарешті приймає рішення.

Взявши на себе особисту відповідальність за світове зло, за всі недосконалості і страждання людей на землі, гостро відчуваючи свою самотність і усвідомлюючи своє безсил­ля, Гамлет все ж таки кидається в бій і гине як борець, заповідаючи нам зразок поведінки людини і розуміння того, якою сміливою має бути її думка, якими світлими мають бути її помисли, й совість, і душа в боротьбі за високі людські ідеали.

Трагедія ІІІекспіра порушує вічні проблеми: су­перечність між ідеалом і дією, метою і засобами її досяг­нення, роль особистості в історії і, нарешті, в чому поля­гає сенс життя кожної людини.