Весілля — велична народна драма. Традиційне народнопісенне й драматичне мистецтво українців має своє найвеличніше втілення — обрядове дійство під назвою “весілля”. У всіх регіонах України воно виконувалось у тій чи іншій формі, і відмінності мали яскравий місцевий колорит, притаманний тій чи іншій області.

У весіллі найцікавішим передусім є те, що ця народна драма являє собою органічне поєднання досить різних обрядів. Воно супроводжується музикою, співом, учасники виконують діалоги й монологи тощо. Весілля можна розглядати як своєрідну енциклопедію українського фольклору. Дуже цікаво аналізувати цю драму з точки зору язичницьких вірувань: їх залишки молена спостерігати на кожному етапі дійства. Супроводжували весілля невеличкі народні оркестри.

Народна драма виразно поділяється на дії. Перша дія — заручини. Вона відбувається задовго до самого весілля — за два-три місяці. Підготовка до весілля могла тривати також досить довго. Потім молода з дружками, а молодий з боярами співаючи ходили селом і запрошували гостей на майбутнє весілля, яке планували на неділю.

Друга дія — випікання короваю. Кожний етап цієї роботи супроводжували співи. Жінки славили “золоті плечі” пічі, “сім курок”, воду “з семи криниць”, борошно “з семи хат” тощо. Випікали не тільки коровай, а й інші вироби з тіста, які були серед головних страв на весіллі.

Суботнього ранку скликали гостей для того, щоб вити гільце. Усі сідали за столом і з піснями прикрашали плодову або хвойну гілку спеціально заготовленими квітами, пучечками запашних трав, колоссям, кольоровими стрічками тощо. Ця дія народної драми символізувала створення нової сім’ї.

У дівич-вечір (це наступна дія весілля) проходило прощання дівчини із своїм колишнім життям. Пісні, які супроводжували цю дію, були особливо цікавими. У них славили красу нареченої, журилися, що дівчина розлучається з батьками, оспівували молодість, розповідали про правила моралі й народної етики. Через посланця наречена передавала майбутньому чоловікові сорочку, яку сама пошила й вишила.

Найголовнішим дійством було власне весілля. Вбрання нареченої було дуже красивим і навіть вишуканим: його прикрашали квіти, стрічки тощо. Під час підготовки до весілля співали зокрема таку пісню:

Ой, до вінця, Марусечка, до вінця,

Не забудь, молодая, гребінця.

Подай Марусечці гребінець

І підем з тобою під вінець.

Вінчання відбувалося в церкві, а коли молодята поверталися, відбувався обряд зустрічі молодих. Батьки виходили до них з хлібом і сіллю на рушнику, мати обсипала молодих цукерками, монетами, насінням тощо. Потім починалося частування гостей. Зустріч молодих супроводжувалася величальними піснями, частування — жартівливими. Після частування починалися всілякі розваги, ігри, танці. Свято тривало допізна.

Одним з найзворушливіших моментів весілля було покриття, яке відбувалося вранці наступного дня: з піснями і промовками з молодої знімали вінок, стрічки дарували молодшій сестрі нареченої або наймолодшій з її родичок. Дівчата при цьому співали:

Прощай, прощай, подружечко,

Бо ми вже їдемо

І твоє ми дівування

З собою беремо.

Потім жінки надягали на молоду очіпок, пов’язували його хусткою або наміткою. Це означало, що молода приймає на себе обов’язки дружини й хазяйки.

Народне весілля бере початок ще з прадавніх часів: недаремно дійство має багато рис, запозичених від язичницького свята. Автором драми був народ. Протягом віків обряд весілля зазнав багатьох змін: широко варіювалися тексти, мелодії тощо. Проте основні етапи дійства лишалися незмінними. У кожному українському селі були знавці тонкощів обряду, співці, музики. їх запрошували на свято, і весь обряд проходив, як по писаному. Але вже в XX столітті обряд весілля зазнав помітних змін: більшість епізодів просто зникла. Залишилися здебільшого три основні акти — заручини, сватання й саме весілля.

Вивчення народних обрядів і звичаїв допомагає нам краще зрозуміти духовні скарби нашого народу. Недаремно відтворення весільних обрядів займає почесне місце в творах класиків нашої літератури. Чудові описи весілля залишили Іван Франко, Борис Грінченко та інші видатні українські письменники. Сьогодні, за умов демократії, вивчення українського фольклору може бути особливо глибоким і детальним.