ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ ЯК НАСТАНОВА НА МІЦНИЙ І ЩАСЛИВИЙ ШЛЮБ. Українці, як й інші народи, вважали сім’ю найважливішою та неодмінною умовою життя кожної людини, моральною та матеріаль­ною основою правильного, благословенного Богом життя. Саме тому наш народ дотримувався цілої системи обрядів щодо родини — ве­сільних, родильних, поховальних, поминальних тощо. Особливо свят­ковими, звичайно, були весільні обрядові дії, які включали в себе багато магічних елементів, словесних формул та атрибутів. Ще б пак! Кожен хотів щасливого, заможного родинного життя, тому й робилося все можливе, щоб захистити молодих від злих сил, на­томість прикликавши добробут.

Велику роль у весільній обрядовості відіграють пісні, що супро­воджують сватання, заручини, вінчання та саме весілля. Так, одна з таких пісень виконується у день весілля під час такого обряду: мати молодого виносить в подолі всіляке збіжжя та дрібні гроші й кілька разів обходить діжу, на якій лежить коровай, розкидаючи вміст по­долу на всі боки. У цей час лунає:

Ой, сій, мати, овес.

Та на наш рід увесь,

Щоб наш овес рясен був.

Щоб Івашків рід красен був.

Такий обряд, супроводжуваний співом, символізує родючість, майбутніх дітей молодої пари. Також звучать пісні й під час «атаку­вання» боярами нареченого дому дівчини:

…Будем замки ламати,

Марусеньку діставати…

Ці рядки показують неприступність молодої до весілля та її повну приналежність чоловікові після нього.

А самі обряди! Кожен із них уважався магічним, кожен викону­вався з великою старанністю та серйозністю. Наприклад, одним із найважливіших ритуальних дійств було випікання весільного коро­ваю, і це робили за день до вінчання. Коровай — святий хліб, на який ліпилися випечені сонце й місяць, голуби, різні тварини, при цьому по дрібці борошна для випічки повинні були принести всі члени роду, що підкреслювало родовий характер цього обряду. Готували його лише заміжні жінки, суворо заборонялося, щоб їх було парне число. Цей обряд був настільки обов’язковим, що ті пари, які не мали коштів на випікання короваю, часто назавжди отримували прізвище «Безкоро- вайний».

Деякі обряди відомі нам і з літературних джерел, один із них — розплітання коси. У день весілля косу молодої розплітають та по­кривають їй голову, а вона мусить плакати й противитись цьому: тричі зривати із себе очіпок, кидаючи його в куток хати. Покрита коса означає невідворотність обряду весілля, а саме дійство настроює молоду на те, що з нареченим вона тепер пов’язана на все життя. Неможливо перелічити геть усі прекрасні весільні обряди україн­ського народу, проте знаємо, що кожен із них був настановою на міцний і щасливий шлюб. У всі свої дії і молоді, і гості, і дружки, і родичі пари вкладали великий смисл, пісні-супроводження кож­ного обряду містили в собі, як уважали наші предки, магічні влас­тивості, і саме весілля набувало вигляду пишної вистави.