Великий твір східнослов’янської культури. Кожний народ, що створив дійсно велику цивілізацію, має у своїй скарбниці епічні твори, що зберегли історію, характери та звички, дух предків, ідеали нації, які пройшли випробування віками і тисячоліттями. У триєдиної гілки слов’ян, що скла­дали Київську Русь, таким твором є “Слово о полку Ігоревім”. Воно було створено у неспокійні часи формування слов’янської державності» потім на довгі віки була втрачена. Але тво­ри, що вилилися з глибини народної душі, не гинуть. Справжнім дивом, але й історичною закономірністю, було друге відкриття “Слова…” напередодні Вітчизняної війни 1812 року, коли знов виникла необхідність спертися на загальнонародний дух.

“Слово о полку Ігоревім” — ліричний і героїчний твір. Поезія та героїка єдиним потоком злилися в ньому. Це не літопис, що тільки реєструє події. Сама ж така подія не зовсім звична тема для епосу. Не завоювання, не перемоги, а невда­лий похід князя Ігора Новгород-Сіверського став для автора “Слова” приводом для висловлення гірких, просякнутих лю­бов’ю та болем роздумів про рідну землю, її нинішнє та май­бутнє. Рядова воєнна невдача дала змогу з небувалою нат­хненністю висловити ідею єдності, без якої загине, буде по­шматована загарбниками рідна земля.

Починається “Слово…” із заклику до співців розповісти про похід “князя Ігоря, Ігоря Святославича” не за старими поетич­ними канонами, а правдиво і точно. І ллється пісня про давніх лицарів-воїнів, хоробрих, загартованих, що змалечку звикли до ратного життя. “А мої ті куряни-воїни вправні, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані…” Все­волода автор називає “буй-туром”, могутнім і славетним вої­ном. Ігор — молодший, але теж відважний воїн іде зі своїм військом на половців. Початок походу переслідують страшні віщування — сонячне затемнення, дивовижна поведінка тва­рин, гроза. Над військом кружляють хижі птахи, наче очікую­чи загибелі воїнів. Але Ігор каже: “Лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути”. З такими воїнами, як русичі, честю буде і перемога — “напитися шоломом з Дону”, — і славна загибель.

Двічі зустрілися русичі та половці. У першій сутичці руські воїни перемогли, узявши багато здобичі. Але Ігор хоче продов­жити похід на ворога, хоче визволити від нього рідну землю.

Другий, страшний бій попереду. Образи великої поетичної сили автор “Слова…” використовує, щоб розповісти про нього. Криваві зорі віщують велике побоїще, чорні хмари затьмарю­ють, ніби чотири сонця, чотирьох князів. Наче грім із дощем зі стріл, сунуть з Дону половецькі війська. Ріки змутніли, земля гуде, а над полями стоїть курява — це половці ідуть, “од Дону і од моря і зо всіх сторін руські полки обступили”. І почалася велика битва. Але замало було русичів, не підтримали їх інші князі — і полягло військо Ігоря та Всеволода, а Ігор потрапив у полон. Йому вдалося втекти, одинадцять діб він іде, ховаю­чись від ворогів. Тут автор “Слова…” робить несподіваний хід. Ігор повертається без перемоги, без здобичі, аде по всіх містах його зустрічають, як переможця, а в Києві дзвонять великі дзво­ни. Це свідчить про симпатію автора до людини, яка, незважа­ючи на безнадійність справи, продовжує боротьбу.

“Слово о полку Ігоревім” — не тільки коштовний камінець зі скарбниці світової культури. Це вічна поезія слов’янської землі, вічне прагнення до волі і заклик до єдності у боротьбі.