Великдень. До Великодня мої батьки та бабуся готуються заздалегідь. Усю Страсну седмицю вдома панує якийсь піднесено-святковий і водночас урочистий настрій. Мама з бабусею скрізь прибирають, одне слово — готуються до свята. Та найважливіша ми для всієї родини цього тижня є три події. По-перше, вся родина готується до Причастя у Великий Четвер. Напередодні, у середу, ввечері, мама, тато, бабуся і я йдемо до церкви на вечірню, сповідаємося у нашого духівника отця Павла. Отця Павла ми знаємо давно — він частий гість нашої родини. Наступного дня, у Ве ликий Четвер, причастившись, радісні повертаємось додому. Серця наші спов нені радісного передчуття вже близького свята — Великодня. По-друге, у Страсну П’ятницю ми з бабусею, щойно я повернусь зі школи, знову йдемо до храму -вклонитися Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа; якось я запитала бабусю «А навіщо ми це робимо?» Вона на мить замислилась і відповіла: «Це, наче від дати останню шану померлій людині, попрощатися з нею. Уявляєш, як зраділи апостоли, побачивши воскреслого Христа. Радості їхній не було меж».

І, нарешті, третя подія, для мене найцікавіша, — випікання пасочок. Це вже ми з бабусею удвох хазяйнуємо — я їй допомагаю. Бабуся спочатку ставить опару, потім, коли вона підійде, замішує тісто і випікає пасочки. Далі — вже моя справа Я їх прикрашаю. І тут я даю волю фантазії — двох однакових пасочок у мене не буває. Бабуся завжди задоволена моєю роботою.

А потім найголовніше — свята Великодня ніч. Усією родиною ми пізно ввечері йдемо до храму. Мама намагається вдень покласти мене спати. «Це ж усю ніч у церкві на службі стоятимемо, не витримаєш», — каже вона. Та де там! Хіба ж я можу заснути, коли всі готуються до свята. «Мамо, я витримаю», — запевняю я її,

У храмі людей — повно-повнісінько. Багато наших знайомих, мама з татом радісно вітаються з ними. Намагаємося стати ближче до вівтаря, щоб усе було добре видно.

Та ось у храмі настала тиша, загасили усі свічки, лампади, вимкнули світлої Стало зовсім темно і тиша така, аж моторошно… А потім із вівтаря донеслося ледве чутно: «Воскресіння Твоє, Христе Спасе…» — і засвітився у вівтарі вогник. Усі люди, як один, підхопили: «Ангели співають на небесах…» Священик вийшов із

вівтаря із запаленою свічкою і вигукнув: «Христос воскрес!» Усі в храмі в один голос: «Воістину воскрес!» — і почали запалювати свої свічки від свічки отця Павла. Вмить цей вогонь розійшовся по храму.

Потім був хресний хід. Уявляєте: ніч, темно — і ми, радісні, веселі, зі свічками йдемо навколо храму. Це так здорово!

Знову ми зайшли в храм і почалася Великодня служба. Щоразу, коли священик вітав людей: «Христос воскрес!», усі дружно відповідали: «Воістину воскрес!» А наприкінці служби святили пасочки, і нас також кропили святою водою — вмить сон куди й подівся (а я вже таки добре стомилася і дуже хотіла спати). і …Люди один по одному почали розходитися по домівках. Кожен ніс додому запалену свічку. Втомлені, щасливі, пішли додому й ми.

Незабутня, свята Великодня ніч! Христос воскрес!