Величальна пісня матері  Мама. Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і лагідні руки, найвірніше і найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, вон; ніколи не залишається байдужим.

І скільки б тобі не було років — п’ять чи п’ятдесят — тобі завжди потрібна мати, пласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше її життя.

Від Шевченкового «Там матір добрую мою ше молодую…» і до сьогоднішніх днів українська поезі-складає величальну пісню матері.

Образ матері — це символ добра на землі. Це символ Батьківщини, якій люди віддають найтепліш почуття, свою любов.

Важко назвати поета, який би у своїй творчості не звертався до образу матері.

Мене вразив твір А. Малишка «Пісня про рушник». Поет використав символ — рушник, який на щастя-долю вишила мати синові, щоб їхав «у дорогу-далеку». Цей вірш став народною піснею. Хіба можне забути слова:
І на тім рушничкові

оживе все знайоме до болю:

і дитинство, й розлука,

й твоя материнська любов.

Д. Павличко створив прекрасний вірш «Два кольори», які «переплелись, як мамине шиття, червоними і чорними рядками».

Мати теж в дорогу «сорочку вишила», і син повертається з доріг:

Та я нічого не несу додому.

Мій згорточок старого полотна,

І вишите моє життя на ньому.

Жінку-матір оспівали поети як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю.

На плечі матері лягли всі турботи, тяжкі випробування життя.

До сліз зворушують слова Миколи Сингаївського поезії «Чорнобривці», що стала однією з найулюбленіших пісень українського народу:

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо.

Твою ласку я чую, рідненька.

Скільки ночей недоспано, скільки сліз виплака-матір’ю! Кожна мати хоче, щоб життя її дитини о щасливим, вона «від лютої зими затуляла нас крильми», як пташка оберігає своїх пташенят.

У вірші «Сива ластівка» Б. Олійник задушевно ртається до матері:

Там, де ти колись ішла,

Тиха стежка зацвіла Вечоровою матіолою,

Дивом-казкою світанковою…

Дивом-казкою… — і тріпоче щось в душі, і перед ними постає Мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це мати-природа, яка створила життя на Землі.

У своїй поезії «Лебеді материнства» В. Симоненко оспівує матір і Батьківщину. Батьківщина і мати — вічні.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати,

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У відданості Батьківщині — синівське щастя і сила, честь. М. Сингаївський у своїй поезії «Мати» наголошує:

Від матері — слово, і пісня, і хліб.

Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

Все від матері — мужність і перший політ,

і як мати для всіх — Батьківщина моя.

Велика, щира синівська любов до матері священна.