Величальна пісня матері. Мама, Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і лагідні руки, найвірніше і найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишаєть­ся байдужим.

І скільки б тобі не було років — п’ять чи п’ятдесят, — тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше її життя.

Від Шевченкового “Там матір добрую мою ще молодую…” і до сьогоднішніх днів українська поезія складає величальну пісню матері.

Образ матері — це символ добра на землі. Це символ Бать­ківщини, якій люди віддають найтепліші почуття, свою любов.

Важко назвати поета, який би у своїй творчості не звер­тався до образу матері.

Мене вразив твір А. Малишка “Пісня про рушник”. Поет використав символ — рушник, який на щастя-долю вишила мати синові, щоб їхав “у дорогу далеку”. Цей вірш став на­родною піснею. Хіба можна забути слова:

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Д. ІІавличко створив прекрасний вірш “Два кольори”, які “переплелись, як мамине шиття, червоними і чорними рядками”.

Мати теж в дорогу “сорочку вишила”, і син повертається з доріг:

Та я нічого не несу додому,

Мій згорточок старого полотна,

І вишите моє життя на ньому.

Жінку-матір оспівали поети як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю.

На плечі матері лягли всі турботи, тяжкі’випробуваняя життя.

До сліз зворушують слова Миколи Сингаївського з поезії “Чорнобривці”, що стала однією з найулюбленіших пісень ук­раїнського народу:

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо.

Твою ласку я чую, рідненька,

Скільки ночей недоспано, скільки сліз виплакано матір’ю! Кожна мати хоче, щоб життя її дитини було щасливим, вона “від лютої зими затуляла нас крильми”, як пташка оберігає своїх пташенят .

У вірші “Сива ластівка” Б. Олійник задушевно звертаєть­ся до матері:

Там, де ти колись ішла.

Тиха стежка зацвіла Вечоровою матіолою.

Дивом казкою світанковою,..

Дивом-казкою,,. — і тріпоче щось в душі, і перед нами постає Мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це мати-природа, яка створила життя на Землі.

У своїй поезії “Лебеді материнства” В,Симоненко оспівує матір і Батьківщину, Батьківщина і мати — вічні.

Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати,

Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину,

У відданості Батьківщині — синівське щастя і сила, і честь. М. Сингаївський у своїй поезії “Мати” наголошує:

Від матері — слово, і пісня, і хліб.

Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

Все від матері — мужність і перший політ, і як мати для всіх — Батьківщина моя.

Велика, щира синівська любов до матері священна.