Величальна матері. У грізний час війни Павло Тичина написав сповнені невтішного смутку й щемливої ніжності рядки: «Матері забуть не можу…»

Від Шевченкового «Там матір добрую мою» до оцього Тичининого зізнання українська поезія протягом віків співає величальну пісню матері.

Уся ж бо краса світу, його безмежність і незбагненність втілилися для нас у жінці-матері. Вона – наша порадниця й розрадниця, наша наставниця й заступниця. Перше сло­во, яке ми вимовляємо, звернене до неї, матері, що подару­вала нам життя, трудом і мукою щоденною навчила нас го­ворити, бачити сонце, слухати пісню. І тому з образом матері пов’язуємо ми найдорожче нашому серцю: рідний дім, квіту­чий сад, запашний степ – усе те, що зветься Батьківщиною:

Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,

Махнула рукою —

злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі»,- і стала замисленим полем

На цілу планету,

на всі покоління й віки.

Із сучасних українських поетів Борис Олійник чи не най­більше віддає свого натхнення саме уславленню й возвели­ченню Матері. Звісна річ, у цьому суттєву роль відіграв біо­графічний фактор: зовсім малим він залишився сиротою – батько загинув на війні, і хлопець зростав під опікою матері, тіток та бабусь. Отож їм, страдницям і невтомним трудівни­цям, поет і присвятив зворушливі рядки своїх віршів: Мати наша – сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо – празниковою хустиною…

І стали ці люди й для нас рідними й дорогими – так зав­жди буває в талановитих художників: сокровенному, суто особистому вони вміють надати прикмет уселюдського.

Без перебільшення можна сказати: образ Матері в твор­чості Бориса Олійника – домінуючий. Мати в нього – це міра всього доброго й чесного в житті. Саме тому поет ча­сто не тільки порівнює Матір із сонцем, а, так би мовити, прирівнює її до сонця – цього символу життя й чистоти.

І ще улюблена паралель Бориса Олійника:

Мати – Сонце – Хліб.

Він пише:

І котилось над містом

Пахуче, високе, рожеве,

Тепле сонце,

Як матір’ю спечений хліб.

Жити, як мати, працювати, як мати, любити, як мати, – ось думка багатьох поезій Бориса Олійника. З усією при­страстю він закликає себе і кожного з нас:

Віддай усе, що взяв, і освятись.

Ще більше, ніж узяв, зумій віддати…

Стоїть на видноколі світла мати – У неї вчись.

Поет говорить про спадкоємність поколінь, про те, що матері усе найкраще віддають своїм дітям. А ті, коли ви­ростуть, повинні виконати свій синовній обов’язок, не зганьбити те краще, що отримали з материнським моло­ком, материнською колисковою. Інакше бути не може. І Борис Олійник у своїх віршах застерігає і попереджує: будьте пильнішими, не згасіть полум’я серця, запаленого одвічною і щирою материнською любов’ю:

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і одвічне коло.

Ми засіваємо житейське поле,

І не на день минущий – на віки.

У цьому нетлінність нашого існування на землі, наше безсмертя.