«Велесова книга» — язичницький літопис. Серед давньоукраїнських язичницьких племен богом достатку, худоби, торгівлі вважався Велес, чиїм іменем присягалися наші пращури, укладаючи угоди з греками. Його ім’я часто згадується на дерев’яних сторінках найстарішого українського літопису дохристиянської доби, складеного у IX і переписаного таким самим способом і на такому самому матеріалі у XVI (за іншими припущеннями — у XVII) століттях. Тому я безцінна пам’ятка не тільки української та загальнослов’янської, а й світової культури увійшла в історію літератури під назвою «Велесова книга».

Прадавній часопис розповідає нам про дохристиянське життя наших предків-співвітчизників. Ми знайомимося і з їх релігією, яку  пізніше назвали язичницькою, поганською, із переказами, міфами, легендами попередніх століть. Йдеться у «Велесовій книзі» і про події IX століття, зокрема, про збройне протистояння українців-русичів грекам, які здавна колонізували північне узбережжя. Географія подій,  описаних у часописі, сягає степів поміж середнім Дніпром, Карпатами, Доном і Кримом, де постали перші об’єднання антів, а пізніше полян як представників праукраїнських слов’янських племен.

Читаючи «Велесову книгу», ми проймаємося повагою і щирою симпатією до наших пращурів — оріїв-русичів, захоплюємося їх силою й хоробрістю, багатством внутрішнього світу. І починаєш розуміти, відкіля йдуть витоки тих суто національних рис характеру, що притаманні українцям: волелюбства, високого патріотизму, поваги до предків, кровного зв’язку з рідною землею, любові до праці. Через віки наші пращури переконують на сторінках книги, що перемога приходить тоді, коли народ живе в єдності, а міжусобиці призводять тільки до поразок. Тому заклик до згуртування є основним мотивом «Велесової книги», цього шедевру давньоукраїнської писемності, шо овіває славою український народ.