Про причини тоталітаризму. Релігійне вчення Василя Барки вписано в конкретні історико-політичні й національні рамки. Крім опису Божого керівництва до спасіння, важливою часткою Барчиної науки постає викриття сатанинського задуму вигублення людства. На думку Барки, найбільший вплив темних сил на людину відбувається як шляхом фізичного тиску (переслідування, доноси, заслання, ув’язнення, смерть), так і духовної омани (підміна Бога комуністичними ідолами, нищення моралі й релігійної свідомості, обездушення життя). У своїх романах письменник розглядає три періоди української історії. Це голодомор 1933—1934 років («Жовтий князь»), Кубань напередодні Другої світової війни («Рай») і поневіряння українських емігрантів у Нью-Йорку, здається, другої половини 1950-х років («Спокутник і ключі землі»),

У XX сторіччі апофеозом диявольської влади на землі стало явище тоталітаризму. Серед факторів, про причини тоталітаризму, письменник називає задум побудувати «червоноімперську» диктаторську супердержаву з надзвичайною могутністю для мети, що зосталась нездійсненною в невдалих комуністичних революціях: німецькій, угорській, китайській. Ця мета — насильницька світова революція, керована з кремлівського центру. Ось декотрі характерні прикмети комуністичного «самодержавства»: однопартійність, масові вбивства інакомислячих, доктрина ненависті, аморалізм, підкорення правосуддя правлячій верхівці, відсутність свободи слова й волевиявлення, безправ’я робочих класів, ненависть до інтелігенції, духовний примітивізм і «загнивання» адміністративної верхівки, деградація духовної творчості, атмосфера страху й підозри, культ збройної сили, першість однієї нації за рахунок інших, маскаради «однокандидатних» виборів, заміна віри в Бога культом вождя й панівної доктрини.

Для цього, пише критик Микола Жулинський, «свідомо й послідовно вводилася в систему внутрішньої політики ідеологічна і морально-психологічна деформація суспільства, руйнувалися віками утверджувані і сповідувані принципи народної етики і моралі, ігнорувались елементарні засади й основи людського співжиття. Ясна річ, селяни були охоплені містичним жахом, бо не могли сприйняти цієї абсурдної логіки винищення своєю владою своїх же громадян і тому вірили в прихід антихриста, у наближення кінця світу». Звичайно ж, у своїх творах Барка не уникає й питання, чому офіційна церква попустила людям розчаруватись у вірі й піти услід за комуністами. Зокрема, він стверджує, що вина за «спокушення про звіра» лягає на кожну особу окремо. І в тій таки церкві знаходилися справжні протестанти сатанинським чарам.

За Леонідом Плющем, причини виникнення тоталітаризму Барка визначив словами священика в романі «Жовтий князь»: «Не глянемо на Писання — по ньому жити. Читаємо сторінки нивок: туди серця вклали». Дослідник заявляє, що «язичницькі елементи у двоєвірній (язичницько-християнській) культурі, у колективній свідомості народів вибухнули й втілилися внаслідок воєн і революцій 19—20 сторіч. Вибухли з-під тонкого шару європейської цивілізації з підточеною матеріалізмом обезбоженої науки. Ці сили з моря народного життя вилізли на шлях історії спочатку у вигляді компартії, потім націонал-соціалізму й фашизму, нині у націонал-більшовизмі Горбачовської Росії та й у диктатурах Азії» й додає, що тоталітаризм — це «нове язичництво». Політична мета, що обмежується проблемами матеріального існування, почала перевищувати духовні прагнення, турботи про вічну долю кожної душі. У цьому наш злочин проти Духа, і ми караємося століттями в пазурах лиха і будемо далі каратися, аж поки, Христовою силою, подужаємо наш гріх, — стверджує Василь Барка.