Уявлення пращурів про створення землі та про явища природи. Міфи і легенди українців, як і інших народів, розкривають їхні уявлення про навколишній світ, пояснюють походження різних явищ, розповідають про історичні події минулого.

От, наприклад, міф про створення землі. Він дуже цікавий: розповідає про те, що здавна, як землі ще не було, всюди була вода. Так написано і в сучасних теоріях створення світу. Однак у міфі діє такий персонаж, як Чорт. Він жив у якихось хатах невідомо де — явно не на землі, а у воді. Тож зібралися Бог і Чорт, і Бог повів Чорта до Дніпра, щоб той виніс жменю піску в руці. Виходить, що Бог володарював незрозуміло чим, а Чорт — водою, звідки й виніс Богові піску, з якого Бог і створив світ — для себе.

У міфах пояснення зовсім не збігаються із тим, що розповідається. Наприклад, якщо Бог і Чорт пішли до Дніпра, то річка вже була? Якщо була річка, то була вже і земля? Тоді навіщо її було створювати?

А от міф про перший рік творіння розповідає про мишу і горобця, які засіяли разом просо, та коли збирали — не помирилися, через це усі птахи зі звірами билися і птахи подолали звірів. У цій війні тільки один Птах лишився. Він запитав дозволу у Чоловіка, щоб той дав йому бика з’їсти, а потім попросив донести його до птахової хати. За це Птах дав Чоловіку «царствечко» у золотому яєчку із наказом не відкривати його посеред села, лише у полі. Чоловік не послухався і розкрив яйце посеред шляху, а відтіль ярмарок вискочив. Один подорожній допоміг Чоловіку ярмарок той зібрати і закрити у яєчко… У цьому міфі світ вийшов з яйця, подарованого людям Птахом.

Або, наприклад, історія про дощ. Вона якось пояснює тс, що дощі ідуть довго, та ще й може будь-кого звеселити! У міфі є розповідь, що Бог зберігає дощ на особливому складі на краю світу, а при потребі посилає пророка Іллю і глухого янгола, які набирають дощ у хмару і розносять його по світу. Іноді вони роблять дуже смішні вчинки, і янгол замість поради «Ходи гам, де чорно» чує, що треба ходити «там, де вчора», або ж замість «Іди туди, де просять», іде гуди, «де косять», або ж замість «Іди туди, де ждуть», іде туди, «де жнуть».

Так наші пращури за допомогою міфів пояснювали те, що вони бачили навколо себе.