УТВЕРДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ІДЕАЛІВ УКРАЇНЦІВ У ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА. Оцінюючи творчість Г. Квітки-Основ’яненка, Д. Чижевський за­значав, що письменник, «перебуваючи в традиції класицизму релі­гійного, християнського, зумів у своїх оповіданнях подати в живій формі основні думки свого світогляду…». У пошуках свого ідеалу пись­менник, у першу чергу, спирався на християнську традицію. Його по­зитивні герої не порушують відомі десять заповідей і дещо канонізу­ються автором.

Так, наприклад, образ головної героїні Марусі асоціюється з об­разом невинного янгола. Вона вродлива й чиста душею. Кожна її думка променіє цнотливістю, сором’язливістю, шанобливим став­ленням до оточуючих. Навіть поява Марусі на світ була Божим про­видінням. Наум Дрот, батько Марусі, також був «матері слухня­ний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, і півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з леда­чими не водивсь, а до церкви? Та хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін — він уже там…». За молитви і праведне життя Господь милосердний нагородив його доброю, працьовитою і слух­няною жінкою. Між подружжям ніколи не було ні бійки, ні лайки. Серйозним випробуванням у житті стала тільки відсутність дітей. Настя плакала, а Наум молився. Терпіння батьків були нарешті на­городжені — у них з’являється Маруся.

Письменник підкреслює, що саме християнське виховання доз­волило Марусі бути такою, якою вона була. З дитинства знала дівчина і « Отченаш », і « Богородицю », і « Святий Боже », і половину Вірую ». Церковний дзвін викликав у неї радість. Тоді Маруся, звертаючись до матері, говорила: «…піду до церкви, бач, дзвонять; грішка не йти; тату, дай шажок на свічечку, а другий старцю Божому пода­ти». І в церкві поводила себе маленька праведниця гідно: не пусту­вала, не розмовляла, не жартувала з іншими дітьми, а все молила­ся та била поклони.

Не випадковою стала і дата, коли Василь прийшов свататися до Марусі. У тексті є згадка, що відбулося це на «самого полу-Петра». День святих апостолів Петра і Павла відзначався дванадцятого лип­ня і означав початок жнив. А вже на другий день, той самий «полу- Петра», був звичай різати трьох півників і варити борщ у трьох гор­нятках: «три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Хрис­та» . Певною мірою дата сватання стала символічною, оскільки Наум відмовив хлопцеві. Хоча перед тим, ще не здогадуючись, який гість  прийде до хати, він звертався до Бога: « Господи милосердний, дай моїй дочечці доброго чоловіка; не за мої гріхи, а за її добрість пошли їй щас­тя».

Наум порушив одну із християнських заповідей — заповідь все­людського братерства. Він забув, що людей необхідно любити, як самого себе; що людей треба поважати всіх однаково, бо і перед Богом усі рівні. Батько заради щастя доньки відмовляє Василю, оскільки той сирота і має йти на службу. Мабуть, тільки в цьому моменті Квітка-Основ’яненко наближується до реального життя. Чи доводилося вам коли-небудь зустрічати людей, які свої не зовсім гарні вчинки приховували Божою волею? Мені здається, неоднора­зово. Так і Наум, згадуючи всіх святих, просить Василя принести необхідні папери, якщо він дійсно буде спроможний найняти замість себе «найомщика»: «От тобі образ Царя Небесного, і його Матері Пречистої, і Миколая святого! Принеси бумагу, що найомщик при­нят за самого тебе і за твої гроші, — от тобі зараз, обома руками, віддам Марусю».

Елементи християнських звичаїв, християнських вірувань роз­кидані по всьому тексту. Проте іноді ми стикаємося із явищем, яке отримало назву «двовірство». Справа в тому, що до прийняття хри­стиянства русичі були язичниками, поклонялись силам природи. Реформа, запроваджена князем Володимиром, довгий час не знахо­дила підтримки у всього народу. Поступово старі вірування зміша­лись із християнським ученням, утворивши дивну суміш звичаїв та обрядів. Так, зокрема, довгий час неприйнятним для слов’ян був християнський обряд вінчання. Дівчат, як правило, викрадали з родини, доводячи свою чоловічу міць та спритність. Навіть слово «дружина» колись уживалося з іншим значенням: дружиною на­зивали військо.

Відомий історик М. Грушевський у сучасному весільному об­ряді вбачав риси давніх вірувань, зокрема таким напів’язичниць- ким — напівхристиянським був обряд заручин.

Перед приходом сватів у хаті запалили свічки перед богами. Увійшовши до хати, старости подали хліб і почали розповідати про куницю. У цей час Маруся на знак згоди стала біля печі та й почала її колупати пальцем. Після цього відбулося благословення дітей на міцний, щасливий шлюб.

Але відповідно до концепції письменника, трагічна розв’язка мала бути неодмінно. Необхідно було ще раз підкреслити, що ко­жен наш крок, кожна наша дія контролюється вищою силою. І так чи інакше, рано чи пізно зло буде покарано. Бажаючи своїй доньці щастя, Наум порушив одну із заповідей, а тому і навів біду на свою родину. Поки Василь заробляв гроші, Маруся страждала й журила­ся. А потім (видно, в цьому теж було Боже провидіння) потрапила під дощ, захворіла й померла.

Під церковні дзвони повернувся Василь до коханої, але знайшов її, убрану й заквітчану, на лаві під церковним сукном. Не в змозі перенести страшного горя, Василь хотів заподіяти собі смерть, але був урятований. Він опиняється у Печерському монастирі, постри­гається у монахи, але весь час чекає тільки на зустріч з Марусею. Як бачимо, навіть вчинок Василя іде врозріз з ідеологією чернецт­ва. Він до кінця життя так і не зміг позбутися залежності від світу дійсного. Його душа продовжувала своє життя на землі.

Попри всю сентиментальність оповіді, розчуленість автора ми можемо почути у повісті живий народний голос. Прагнучи ідеалу й гармонії, люди часто забувають про вимоги своєї душі, яка є часточ­кою світу значно більшого за наш видимий. Тільки дотримання хри­стиянських чеснот здатне привести людину до бажаного вічного життя.