УТВЕРДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ІДЕАЛІВ УКРАЇНЦІВ. Повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся», видану в 1839 ро­ці, сміливо можна назвати твором — утвердженням християнських ідеалів українського народу. Вони показані насамперед за допомо­гою введення в сюжет образів Наума Дрота, його дружини та їхньої дочки Марусі.

Наума Дрота автор характеризує як абсолютно порядну, криш­талево чесну та працьовиту людину. Та особливо наголошено на тому, що цей персонаж — людина релігійна: «Так хоч би малень­кий празник, тільки піп у дзвін, — він вже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло: коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі й совіт добрий дасть».

За це Бог і допомагає Науму: одружився він з доброю роботящою Настею, та тільки дітей немає. Але й тут подружжя не скаржиться, а смиренно й мовчки приймає волю Всевишнього. Головна християнська чеснота, покірність волі небес, показана в повісті яскраво й перекон­ливо. Аж ось з ласки Божої народилася в Наума та Насті дочка. Чи­тач розуміє, що батьки перш за все будуть прищеплювати дитині шанобливе ставлення до церкви, і це моментально підверджує автор, адже перші добрі слова про маленьку Марусю — «Та й що то за дити­на була! Ще малесеньке було, а знала і «Отченаш»,і «Богородицю», і « Святий Боже », і половину « Вірую ». Та й до церкви маленька герої­ня твору ходить постійно, прискіпливо ставиться до всіх обрядів, «ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є». І навіть пока­зуючи Марусю вже дівчиною на виданні, Г. Квітка-Основ’яненко не­одноразово підкреслює, що її зовнішній вигляд зумовлений релігій­ними постулатами: опущений додолу погляд, застебнутий на всі ґу­дзики одяг, щоб було «чепурніш та звичайніш».

‘ У всіх учинках, навіть у найменшому порусі, головна героїня ке­рується біблійними заповідями. Правда, деякі критики вважають, що через надмірну богобоязливість страждає життєва переконливість цього образу, адже Маруся вважає гріхом ходити на вечорниці, танцю­вати на весіллі й навіть кохати. Однак за таку поведінку вона нагород­жена зустріччю з порядним, чесним, працьовитим та не менш бого­боязливим Василем. Вони — чудова пара, справжній ідеал за мірка­ми уявлення про шлюб українця-селянина.

Та не так сталося, як гадалося… Василь, щоб відкупитися від солдатчини, іде із села на заробітки. Під час його відсутності Мару­ся, застудившись, помирає. Звичайно, у сценах, коли батько сидить біля хворої й дочка остаточно згасає, Наум показує всю силу своєї віри. Хоч як просить він здоров’я для Марусі, та все ж закінчує молитву словами: «Да будеть воля твоя святая зо мною, грішним! Ти усе знаєш, ти лучче зробиш, чим ми, грішнії, думаємо!» Навіть під час трагедії він смиренно покладається на волю Божу. Та й Маруся настільки релігійна, що зовсім не боїться смерті, а її останніми слова­ми були: «Мати Божа!.. Прийми…»

Отже, створюючи образи членів ідеальної української родини, Григорій Квітка-Основ’яненко не забув про одну з головних рис на­родної моралі свого часу — богобоязливість, шанобливе трепетне ставлення до церковних свят та обрядів. На прикладі кількох персо­нажів він показав християнські ідеали українців — смирення, надію на милість Божу, слідування біблійним заповідям.