Усна народна творчість як основа розвитку української літератури. Фольклор — основа української безмежно багатої культури. (Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб: колискові, казки, загадки, примовки. Саме вони формували естетичні смаки українців, давали зразки норм моральної поведінки.)

Розподіл фольклору на відповідні групи. (Увесь фольклор можна умовно поділити на прозовий та поетичний, або пісенний. Народну прозу — на художню (казки, анекдоти) і документальну (легенди, перекази, оповідання).

Перлини народної творчості. (Протягом століть український народ творив сувору, мужньо-ліричну поезію та прозу. Народна творчість ніколи не втратить свого наукового та культурного значення, адже в ній відбито світогляд народу, його морально-етичні погляди.)

Історичні пісні. (Вони були покликані зобразити страждання людей в той час, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих нищили. Ці страждання лише загартовували народних месників у боротьбі з ворогом.)

Історико-героїчні думи. (їм властиве зображення дійсності в життєво реальних формах, без міфологічного та фантастичного елементів. Запам’ятовуванню дум сприяла їх традиційна композиція, наявність епічних повторів, паралелізмів, порівняльних картин, тавтологічних зворотів.)

Соціально-побутові пісні. (Протягом багатьох століть фактично кожна соціальна група створила собі власний жанр пісень, в яких докладно, а головне — емоційно описала своє життя-буття. Це козацькі та чумацькі пісні, солдатські та заробітчанські, рекрутські та бурлацькі…)