Уславнення любові козаків. Тараса Шевченка завжди приваблювала козацька історія України, мужня боротьба славних лицарів проти численних ворогів, які впродовж століть хижим оком дивилися на нашу землю. Тяжким лихом були для українського народу постійні напади турків, татар, бо вони грабували і палили села, старих і немічних вбивали, а сильних чоловіків і врод­ливих дівчат забирали в полон, щоб продати в рабство.

Велику ненависть викликали у запорожців вороги, а про­лита ними кров співвітчизників, горе і розпач гнаних у раб­ство кликали до помсти. Тому і ходили козаки-запорожці війною на татар, турків, повертали поневолених на бать­ківщину.

Подвиги народних героїв, їхні благородство і звитягу українці оспівували в багатьох народних думах, історич­них піснях. Захоплює слава українського лицарства і пое­тичну уяву Тараса Шевченка.

Восени 1847 року Тарас Григорович вирушив у морсь­ку подорож до Швеції й до Данії. Подорож ця скінчилася нещасливо для здоров’я поета, зате дала нам один із ше­деврів його ранньої творчості – поему «Гамалія».

Мабуть, застудився поет, коли довго не сходив з палу­би, стоячи на холодному вітрі. Напевне, хотів він уявити переживання козаків, які, вирушаючи в далекі морські походи на невеликих кораблях – «чайках», ставали віч-на- віч з морською стихією. Яку ж несамовиту відвагу мали козацькі предки Тараса Шевченка, щоб у негоду й бурю вступати в боротьбу з розбурханими хвилями-горами! А потім вступати в кривавий бій у Туреччині з сильнішим і краще озброєним ворогом…

Гамалія – головний герой поеми – це узагальнений об­раз козацького ватажка, який пливе в самісіньке лігво до ворога, щоб визволити з неволі своїх співвітчизників.

Патріотичні мотиви сильно звучать вже на початку по­еми в пісні невільників:

Почуємо славу, козацькую славу,

Почуємо та й загинем.

Бранці тужать за рідною землею, вірять, що порятунок прийде з України, в те, що там «раду радять, як на турка стати». Плач козаків-невільників через Чорне море доли­нув аж до Хортиці, і

Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки.

Гамалія весь час серед запорожців, завжди там, де найбільш потрібний. Запорожці пливуть у Туреччину, і «по­переду Гамалія байдаком керує».

У Скутарі – передмісті Стамбула – він у самому пеклі бою. Під час повернення пливе останнім:

Позад завзятий Гамалія:

Орел орлят мов стереже.

Українці завжди цінували в людях благородство, мужність, любов до рідної землі, тому і прославляють сво­го ватажка козаки, а з ними і Тарас Шевченко:

Слава тобі, Гамаліє,

На всю Україну,

Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!