УСЛАВЛЕННЯ НАЙЦІННІШИХ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ. Григорій Сковорода увійшов в історію нашої культури як вели­кий філософ, чия мудрість живила й напувала, не давала впасти у гріховність серцям, народженим нести світло. Його переконання не були красивими та пустодзвонними словами, а були тією вічною істиною Духа, промінь якої ніколи не переривався на нашій землі, запалюючи щораз нові й нові серця, наповнюючи їх братньою любо­в’ю. Маленький Тарас Шевченко, переховуючись у бур’янах, спи­сував Сковороду. Дух тягнувся до Духа, до сонцедайного променя, який освітлював у пітьмі шлях братерства й волі, шлях, який до­поміг нашому народу не згубити свою пам’ять.

Філософія Сковороди була не лише теоретичними постулатами. Всім своїм життям мислитель довів справедливість своїх духовних пошуків. Він пізнав себе, усвідомив своє земне призначення і відпо­відно до цього торував свою земну дорогу. Спокуси зовнішнього світу обходили його стороною. Філософ не піддавався ні на які вмовляння зрадити себе, своє призначення сіяча духовних зерен і зайнятися працею лише задля світської чи церковної кар’єри, здобуття мате­ріальних благ.

Філософ обрав шлях, який не всім під силу. Він віддав перевагу стриманості, цнотливості, смиренню, працелюбності, терпінню, доб­родушності, простоті манер, щирості. Він відкинув усі труднощі, які приносили надмірності. Та й справді, чиста душа людська не­рідко у житті стає жертвою різних спокус: злоби, лютості, зазд­рості, хитрості, гордині.

Важко нам подолати земне тяжіння, подолати в собі тваринні інстинкти і вийти на інший рівень, у якому панують гармонія, лю­бов, блаженство, світло.

Іноді страх перед тим, що не вдається втриматися на правиль­ному шляху, був у Сковороди настільки сильним, що він пережи­вав його навіть уві сні. Так, одного разу мудрець розповідав, що наснився йому дивний сон: ніби він розглядає зваби людського життя по різних місцях землі. В одному місці він бачив царські палати, убори, музики, танці.

В іншому місці він побачив простих людей, які йшли вулицею з пляшками в руках, гучно, весело, хитаючись. А потім Григорій побачив себе у храмі. Він служив літургію, відчуваючи внутрішнє задоволення такої сили, яку навряд чи можна передати словами. І раптом побачив жахливе видовище. У сусідній кімнаті відбувалася трапеза. Кому не вистачало м’яса пташиного або тваринного, готу­вали на вогні чоловіка, одягненого в чорну ризу. Григорій не міг більше відчувати цей сморід, бачити цю жорстокість, тому вийшов геть.

І життя Сковороди, і його сни доводять, що настанова на пра­ведність була реальною, справжньою природою народного філосо­фа. Він свідомо обрав цей шдях не тому, що не міг досягти у житті певних вершин, а просто тому, що ці вершини йому були непотрібні. Єдине, чого він прагнув, — це чистота душевна.

Поезія Григорія Сковороди була відображенням його філософсь­ких поглядів та шукань. Наскільки впливовими були його думки, висловлені у поетичній формі, свідчить і такий факт. Одного разу Томара прочитав написаний Сковородою вірш, а дізнавшись від по­ета, що то була лиш забавка, сказав йому: «Мій друже! Бог благо­словив тебе обдаруванням духу і слова».

Один з найпопулярніших віршів — «Пісня 10-та» («Всякому городу нрав і права»). Викривальний пафос, протиставлення паную­чим у суспільстві «нравам» ідеалу людини, у якої «совість, як чи­стий кришталь», подарували твору безсмертя. Пісня стала народ­ною, була в активному репертуарі лірників і кобзарів XIX ст. Її попу­ляризації сприяло і те, що у переробці І. Котляревського вона ввійшла до «Наталки Полтавки». «Та широка критика «світу» і його мерзот, що має місце у філософських трактатах, у цій пісні зібрана немов в один фокус», — підкреслює О. Мишанич. Кожен рядок має величез­не смислове навантаження, під вогонь сатири потрапляють чиновники-бюрократи, шахраї, стяжателі, нечесні судді, схоластична систе­ма тогочасної освіти.

У творі кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: в перших чотирьох рядках автор таврує недоліки суспільного життя, яким у двох останніх рядках протиставляється ідеал чистої совісті, ясного розуму:

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

— Я ж у полоні нав’язливих дум.

Лише одне непокоїть мій ум.

У центрі уваги поета ще одна тема — пошуки щастя. Навколо ліричного героя поезій Сковороди існує багато людей, які прагнуть бути щасливими, але не досягають того омріяного щастя, дехто розчаровується в тих пошуках і доходить висновку, що його взагалі нема. Дехто взагалі не шукає того щастя, бо буденість відібрала бажання його шукати. І все ж щастя є: воно у внутрішньому стані людини.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,—

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Отже, життя швидкоплинне, перед смертю всі рівні. Смерть не визнає суспільних винагород. Не боятися смерті здатна лише та людина, чия совість чиста, «як чистий кришталь».