Уславлення мужності та сили людського духу. Тяжким було життя Лесі Українки, бо смертель­на хвороба прикувала її до ліжка. Але ця жінка ніколи не здавалася, завжди уміла дати відсіч пога­ним думкам. Її зброя — це вірші. Саме словом вона боролася проти кривди, знущань, проти влас­ної хвороби. Життя Лесі Українки — подвиг муж­ності та сили людського духу. Про це її вірші.

Згадаємо вірш «Contra spem spero!». Скільки вчу­вається в ньому впевненості в тому, що прийде кра­ще життя, і це життя створить сама лірична героїня: І від сліз тих гарячих розтане Та гора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть — і настане

Ще й для мене весела весна.

Цей вірш — своєрідний гімн мужності, силі людського духу, які долають усі перешкоди, щоб жити, сподіватись, милуватися природою і чекати «веселої весни». А весна ця прийде, і героїня пев­на цього:

Так. Я буду скрізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

Йде нове життя, а разом з тим з’являються нові люди, подібні до самої Лесі Українки. Вони об’єдну­ють свої зусилля, щоб пройти «шлях тернистий», щоб освітлювали дорогу три зірки: братерство, рівність, воля. Саме ні три зірки є провідними в житті й творчості Лесі Українки. Вони вказують на те, що люди обрали вірну путь, що вони дійдуть до мети. Дійдуть, бо серця їхні мужні, бо «співи гучні, вільні». І сама лірична героїня, в образі якої ми бачимо Лесю Українку, намагається скінчити свій шлях, «як по­чинала: з співом на устах!»

Серед «темряви ночі» засвітилися «досвітні огні», і світять їх «люди робочі». Вказують ні вогні на вірну дорогу, вказують і піднімають на бороть­бу за щастя, за волю, бо вже несила жити в «тем­ряві ночі», жити в «могилі». Робочі люди — сильні духом, мужні, як і сама Леся. Вона закликає до боротьби:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли —

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

Леся Українка, знаючи, що небагато їй залишило­ся часу жити на землі, все ж таки не втрачає віри в краще майбутнє усього людства. Єдине, чим вона може боротися, щоб наблизити цей час, — це слово. Тому такі полум’яні рядки про цю «зброю»:

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч.

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Її слова — це справжня зброя, що кличе до волі і щастя. Скільки мужності, сили духу в цій тендітній, хворій жінці! Тому й до серця їй такі ж сміливі, мужні «невідомі брати», «месники дужі», які прий­муть її зброю, «кинуться з нею одважно до бою»: Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Вона вірить, що коли-небудь за допомогою людей, які не злякаються ні в’язниць, ні голоду, ні холоду, ні ворогів, прийде нове життя, де людина не буде ворогом для іншої, де усі будуть братами та сестра­ми, де будуть панувати лише воля та щастя. Тому й уславлює Леся Українка своїх «невідомих братів» — борців за краще життя.

Уся творчість Лесі Українки — палкий протест проти безсилості людини, проти її слабкого духу. Ідеал цієї жінки — невгасимий вогонь серця Про­метея. який бажав для людей лише кращого життя. Здається, що сама Леся — дочка Прометея, яка будь- що намагається допомагати людям:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!