Уславлення героїв Еллади. Історія кожного народу починається з фантастичних переказів, міфів, легенд, але в них завжди є приховане зерно історичної дійсності, оточене фантазією оповідачів. Уже давні елліни першого тисячоліття до нашої ери слу­хали віршовані оповідання про Троянську війну та про пригоди велемудрого Одіссея на суходолі й на морі. Дов­гий час учені вважали події, що про них розповідається в приписуваних давньому аедові Гомеру «Іліаді» та «Одіс­сеї», не стільки історичними, скільки міфічними. Але так було до 70-х років минулого сторіччя, аж поки німецький археолог Генріх Шліман не розкопав на малоазійському уз­бережжі Егейського моря ту саму Трою, про облогу якої розповідається в «Іліаді».

Якщо вірити міфові, то до війни ахейців проти троянців призвело викрадення троянським царевичем Парісом кра­суні Єлени, дружини спартанського царя Менелая. Цьому викраденню посприяла богиня краси й кохання Афродіта, і сталося воно не без волі верховного бога-олімпійця Зевса, який шукав способу втягти людей до згубної війни.

У своєму творі Гомер не тільки розповідає, якого розвит­ку набули події далі, а й показує приклади незрівнянної муж­ності, відваги, проявлені кращими героями Еллади.

Описуючи бойові сутички, автор неодноразово підкрес­лює мужність народних улюбленців Гектора та Ахілла, які є уособленням ідеалу людини, героя, воїна.

Наче буревій, лютував на бойовищі «шоломосяйний Гектор» і закликав своїх воїнів мерщій здолати рів. Вони трощили вежі, розбивали бійниці, виривали з землі міцні дерев’яні палі, що на них, як на підпорках, тримався весь вал. Незважаючи на віщий знак – подряпану до крові змію, яка вкусила в груди орла, – Гектор і його воїни сміливо билися з ворогами, не шкодуючи власного життя.

«Уперед, троянці!- гучно крикнув шоломосяйний Гек­тор.- Руйнуйте ахейські укріплення! Кидайте вогонь на їхні кораблі». Саме Гектор першим прорвався крізь ахейський вал, здобувши найвищої слави.

Підкреслюючи міць свого героя, Гомер пише, що він, схожий на могутнього бога війни, завжди був попереду. Тіло його боронив опуклий щит, обтягнутий шкірою, об­битий грубою міддю. Над його чолом виблискував шолом із довгою чорною гривою, що грізно маяла „нги-вітрі. Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому зна­йоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Це його обов’язок перед співвітчизниками, перед батька­ми і сином. Коли красуня Андромаха благає його залиши­тися за стінами фортеці, він відповідає відмовою, бо серце забороняє в тяжку хвилину покинути свій народ, бо сором­но буде дивитися у’вічі «кожному троянцю чи троянці». Гомер майстерно змалював надзвичайної краси людські сто­сунки поміж ним і дружиною. Ніжно любляча Андромаха хвилюється за чоловіка, благає бути обережнішим, берег­ти своє життя. Він, ласкаво звертаючись у відповідь, каже: «Добра серця собі не руйнуй непомірною скорботою».

Опис бою Гектора з іншим улюбленим героєм еллінів, Ахіллом, вражає своєю досконалістю. Гектор, витягши свій довгий, важкий меч, кинувся на Ахілла. Так кидається дужий гірський орел згори, крізь темні хмари, на свою здобич – на ягня або зайців. Але Ахілл теж був не слабкий воїн. Страшним, могутнім був він у яснім обладунку, з ве­личезним гарним щитом, що захищав йому груди; на ви­сокому шоломі грізно маяла на вітрі від кожного руху пишна золота грива – витвір кульгавого бога Гефеста: Сяяло так і відточене вістря на списі в Ахілла,

Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло…

Горло боліло, – найшвидше душі там сягає загибель, Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий.

Під час цього бою Гектор був смертельно поранений, і, від­чуваючи близьку загибель, він турбується за своїх рідних стареньких батьків, молоду дружину і маленького сина.

І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажан­ня перемогти і прославитись.

Ахілл теж має благородний характер, не знає меж його відвага. Він вірний товариш, доблесний воїн, щирий і чес­ний. У своєму творі Гомер показав, якою сильною була ду­шевна боротьба в Ахілловому серці — між помстою і шляхет­ністю, потоптаною людською гідністю і любов’ю до вітчизни. Саме юний Ахілл втілює в собі ідеал воїнської доби тих часів. Образи Гектора і Ахілла виражають моральні ідеали народу.

Поеми Гомера, цього «безпритульного мандрівника за життя та кумира тисячоліть», постають як гімн культурі, людському розуму, праці, доблесті і мужності.