Українська пісня – першооснова духовної культури народу. Український народ упродовж свого існування завжди був неперевершеним творцем чарівної пісні, яка стала неоціненною часткою його поетичної душі. Українські таланти у важких умовах творили музику, культуру, пісні, в яких збереглися морально-етичний світ і духовна велич нашої нації.

Народна пісня завжди пов’язана з історією, саме в ній людина розповідала про все те найважливіше, що траплялось в її житті: про радість і смуток, про волю й неволю, про надії та сподівання. Ось вирушають полки Богдана Хмельницького на історичні битви 1648 року до Жовтих Вод і Корсуня. Яких пісень співали тоді козаки? Напевно, «Марусю»:

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі

і все ж — за ким плакала Марусенька?  чи всі знають, що вона — не абстрактний образ, а конкретна історична особа, яка плакала за козаком Грицем.

Дівчина ця — Маруся Чурай з Полтави — українська Сафо. По всій Україні лунали пісні «Прилетіла зозуленька», «Зелененький барвіночку», «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки» та підносили дух волелюбному козацтву у боротьбі з ворогом.

У народних думах відтворюється історична панорама однієї з найгероїчніших сторінок світової історії — Запорозької Січі:

Славне військо запорозьке

Ти, наш лицарю, зібрав,

На острові, на Хортиці,

Січ преславну збудував.

Так співали запорожці про славного гетьмана Богдана Хмельницького. Українці в годину війни були воїнами, у мирні часи — поетами й музикантами. Кобза була щирим другом козака, їй він довіряв свої думи, разом із нею проганяв тугу:

Струни мої золотії,

Грайте ж мені стиха,

Нехай козак-нетяжище

Позабуде лихо.

Вражають щирість та краса цих рядків, їх мудрість та джерельна відвертість.

Сьогодні, коли наша Україна стала на шлях незалежності, ми з особливою повагою і шаною вдивляємось у постаті тих героїв, які свого часу боролися й віддавали життя за її свободу та суверенність. їх немало було в славній історії нашої країни, імена цих відважних синів рідної землі золотом вкарбовані в її пам’ять.

Гортаю сторінки пам’ятних народних творів і думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові тече і в моїх жилах: На думку спадають поетичні рядки Василя Симоненка:

Народ мій є!

В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде.