Українці – нація гостинних людей. Про українців часто кажут ь, що це нація дуже приємних, добрих людей. Я хочу • підтвердити це двома випадками, що траплялися з моїми родичами.

Перший випадок розповів мені мій дядько, який поїхав до свого однокласни­ка, що вже років десять як емігрував до Австрії. Взагалі дядькові дуже там сподо­балося, але… Одного разу вони разом із другом пішли у гості до батьків його дру­жини, корінних німців. Там були й інші гості — друга їхня дочка з чоловіком та дитиною. Знайомство та розмова відбувалися у столовій кімнаті, за чашкою чаю. Господарі поставили на стіл чай, цукор та ті цукерки, що принесли з собою мій батько та їхній зять. Розмова була жвавою, тому що літні німці були освіченими та цікавими людьми. Коли цукерки закінчилися та вони розлили по другій чаш­ці чаю, господиня дістала із шафки пачку печива та поклала кожному члену сво­єї родини на блюдця по одному печиву, дітям — по два. Але гостю, тобто моєму батькові, не поклала жодного.І віднесла пачку назад до шафки, не залишивши на столі. Що «не так», зрозумів лише друг мого батька, оскільки сам він родом з України. Він розломив свій шматочок печива навпіл та пригостив свого друга. За­кінчилося все непогано, але випадок цей мій батько запам’ятав надовго і розпові­дав його як одне з найсильніших вражень від подорожі.

Чи можливою була б подібна ситуація в Україні? Звичайно ж, ні! Наша госпо­диня, скоріш, виставила б на стіл все, що є в домі. В Україні типовою може бути зовсім інша ситуація. Якось ми з сестрою проводжали на поїзд нашу рідню з ін­шого міста і спостерігали таку картину. На перон вийшла велика родина на чолі з батьком. Там була ще жінка, два підлітки й бабуся. Вони проводжали чоловіка — англійця з акуратними валізами. Той був досить веселий і, мабуть, нетверезий. Його обіймали всі по черзі, потім наказували зателефонувати, як він долетить до­дому. Дали йому цілий пакет із гостинцями, як він не відмовлявся, та пішли. Ми були впевнені, що то була зустріч старих та близьких друзів.

‘Потім родичі дзвонили нам і розповідали, що той іноземець їхав із ними в од­ному купе. За кілька годин він протверезів і розповів їм про свою подорож Укра­їною. Він був тут аж 10 днів і жодного разу йому не трапилося переночувати в го­телі — так настирливо його кликали до себе в гості різні люди, до того ж незнайо­мі. Він затоваришував одразу з кількома родинами. Одні знайомці показували йому свої улюблені місця в рідному місті, а наступного дня возили на природу погуляти в лісі та готували шашлики. Інша родина повела його до театру на балет, потім та­кож водили гуляти, пригощали, запрошували приїжджати ще. Та родина, яка про­воджала його на поїзд до іншого міста, була знайома з ним лише два дні. Вони по­знайомилися у парку, де всі вони прогулювалися, а потім на всю наступну ніч піш­ли танцювати до клубу. За 10 днів англієць погладшав на 5 кілограмів та повертався на батьківщину у великому захваті від нашої гостинності та доброти простих людей.

Ось на таких прикладах помітними стають відмінності між характерами різних на­родів. Кожна нація має власні традиції, власні поняття, правила та цінує різні якос­ті в людині. Я гордий тим, що належу до українців — найгостиннішої нації у світі.