Початок XIX сторіччя — це період розквіту вихованням і принципи романтизму, зокрема, унікальність і виняткову цінність будь-якої народної культури. Але багато хто з цих героїв походив з української шляхти та козацької старшини, наприклад, не останню роль у повстанні декабристів відігравали Сергій та Артемон Муравйови-Апостоли, родичі одного 3 гетьманів, Данила Апостола. Українські збирачі фольклору і його дослідники і цікавили їх не екзотичні Африка та Персія, і не давня історія, як європейських романтиків, а, як вони казали, «права малоросійського народу» й відродження козацтва. А оскільки усі члени «Південної спілки» були людьми світськими, аристократами, їх наслідували. До того ж записувати народні казки, пісні та весільні обряди було зовсім не так небезпечно, як мітінгувати на Сенатській площі. Тож можна сказати, що збирання фольклору стало з другої третини XIX сторіччя явищем масовим.

А початок українській фольклористиці поклали збірки пісень, видані у 1827 і 1834 роках М. О. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Ганна Барвінок і Марко Вовчок, М. П. Драгоманов і Г. А Залюбовський, Пантелеймон Куліш і Олекса Стороженко, Павло Чубинський і Леся Українка, І. Я. Рудченко і А. Ю. Кримський — це лише найвідоміші серед збирачів фольклору XIX сторіччя! А їх було багато… Ще у першій половині XIX сторіччя у ХарківськЬму університеті В. Н. Каразін, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, І. І. Срезневський, М. І. Костомаров, А. Л. Мет-линський заклали традиції всебічного вивчення народної культури. У п’ятдесяті роки мало хто зі студентів не мав власного зошита з різними етнографічними матеріалами, здебільшого піснями. Щоб допомогти молодим фольклористам, А. Л. Метлинський видав інструкцію «Про збір, приведення до ладу, приготовлений до видання й друку народних пісень й інших творів народної словесності» й «Правила при записуванні народних дум, пісень, казок, переказів тощо».

Але найвидатнішим (і одним з перших) дослідників українського фольклору став О. О. Потебня. Він започаткував цілу школу фольклористики — її назвали міфологічною, результатом його досліджень стали роботи «Про долю й споріднених з нею істот», «Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення» (1867 р.), «Малоруська народна пісня за списком XVI ст. Текст і примітки» (1877 р.), а також рецензія-дослідження на чотиритомне видання збірки «Народні пісні Галицької й Угорської Русі, зібрані Я. Ф. Го-ловацьким» (1880). Він — автор монографій «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» (1860), «Про міфічне значення деяких обрядів і вірувань»(1865), «Пояснення малоруських і споріднених народних пісень» (т. 1, 1883, і т. 2, 1887).