Українська нація в романі Пантелеймона Куліша «Чорна рада». У романі П. Куліша «Чорна рада» широко й детально, в живих образах та виразних яскравих картинах змальовано доленосні для української нації часи Руїни, зорема чорна рада, шо відбулася 1663 року в Ніжині.

У цьому першому в українській літературі романі показано життя козацької старшини, взаємини між запорозькими козаками та селянами, панством та козацькою старшиною. Шрам, Сомко, Брюховецький — представники козацької старшини. Вони різні за своїми характерами, політичними уподобаннями, та все це люди, які вирішували чи намагалися вирішити долю України. Шрам і Сомко бачили свою батьківщину міцною, самостійною державою, яка опирається на союз і Росією, зберігаючи свої права й вольності. Правити нею має козацька старшина на чолі з гетьманом. У образах Шрама і Сомка втілена ідея патріотизму. Шрам, уже склавши полковництво, знову бере добровільно тягар на свої плечі — бо Україна в небезпеці. Він відважний бувалий воїн. Сомко — мудрий державний діяч. Він мріє про самостійну Україну, де панували б лад, порядок і справедливість. «Уже пора знати, шо нема там добра, де нема правди. Ні, нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право, тоді буде на Вкраїні і правда, сила».

Зовсім іншим постає перед нами гетьман Брюховецький. Він уособлюе  в собі те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць та кровопролитної війни. Перед чорною радою він прикидається простою, щирою людиною, роздаючи обіцянки всім, хто підтримає його волю ні правду. Коли ж його обирають гетьманом, він показує своє справжні обличчя: «Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків».

Складними за часів Руїни були і відносини між простим козацтвом. У ті часи на Січ потяглась знедолена частина українського селянства, та залишились серед запорожців і справжні козаки. Один із них — курінний отаман Кирило Тур. Козацькі честь і звичаї, козацька воля, запорозька рівність та незалежність — такі ідеали цього славного козака.

Зображено в повісті сліпого бандуриста, Божого чоловіка, що мас повні кишені грошей, а сам ходить у латаній свитині й без чобіт, а на ті гроші викупляє з неволі козаків. Своїми піснями та молитвами він зцілює душі людей. Таким самим носієм і хранителем кращих людських якостей є і старий запорожець Пугач. Він береже честь і закони козацтва. Це своєрідний суддя, до якого звертаються і за порадою, і за справедливістю. У народнопісенному дусі зобразив П. Куліш Петра Шраменка — дужого, хороброго молодого козака, закоханого у свою дівчину.

Зображуючи минуле, автор прагне збагнути і оцінити сучасне. Письменник дещо ідеалізує гетьманство, старшину, стоїть на їхньому боці.