УКРАЇНСЬКИЙ МИСЛИТЕЛЬ СВІТОВОГО ЗНАЧЕННЯ. Рідко хто з майстрів слова здобув слави за життя, в основному їхня творчість була оцінена, на жаль, уже після смерті. Цього не можна сказати про видатного українського мислителя Григорія Сковороду, який вважався живою легендою і який до Тараса Шев­ченка був найпопулярнішою постаттю для нашого народу.

Талановитий, освічений, обдарований — ось далеко не повний перелік якостей Григорія Сковороди вже в молодому віці.

Один з кращих студентів Києво-Могилянської академії, він про­славився прекрасним музичним слухом, грою на кількох музичних інструментах, написанням віршів та музики до них. Та цим талан­ти юнака не вичерпувалися. Побувавши в Європі, він починає ви­кладати в колегіумах, пише вірхпі й байки, підручники з етики та поетики, застосовує нову методику викладання, цікавиться точни­ми науками… Усього й не перелічити! Та найбільший подив викли­кають не численні таланти Григорія Сковороди, а його високі мо­ральні якості, адже не погодився він на жодну пропозицію стати чиновником або церковником. Як не благали його вельможні особи, як не схиляли до ситого життя єпископи, не пророкували стрімку кар’єру, вони чули незмінне «ні» Ця людина не залишилася навіть при царському дворі, гордо відповівши: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця».

Світ знає Григорія Сковороду як мандрівного педагога-просвіти- теля. Неквапливо чимчикуючи в єдиній свиті, з клунком за плечи­ма, у якому лежав нехитрий скарб — книги та сопілка, мислитель переходив від одного села до іншого. Його мудрість, добре слово вабили людей, і вони радо відчиняли перед ним двері своїх домівок. На­томість мандрівник діставав свої книги, рукописи й учив простий люд істинам добра та моралі: «Краще вбогий та правдивий, ніж багатий та беззаконн ий»,«Лише тоді пізнається цінність часу, коли ві н утрачений », «Хто в сродній праці жив — той щаслива людина» тощо.

Творча спадщина мандрівного філософа складається зі збірки ліричних поезій «Сад божественних пісень», книги «Байки хар­ківські», філософських трактатів, притч.

В усіх своїх творах він поглиблював ідеї, які проповідував лю­дям: єднання людини з природою, життя, сповнене праці, переваги чесної роботящої бідності над багатством, здобутим сумнівним шля­хом тощо.

Найбільш відомий вірш Григорія Сковороди — «Всякому місту — звичай і права», у якому мислитель піднімає питання про безсмертя чистої совісті, бо вона не боїться «страшної сталі» смерті:

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Філософ, якого визнав весь світ, проповідник моральних прин­ципів, геній серед простого люду, невловимий і невтомний — ось портрет Григорія Сковороди. Він жив, як учив, а учив, як жив, і саме це зробило його ім’я безсмертним У віках.