Україна мій дім . 24 серпня 1991 року Українська Радянська Соціалістична Республіка була проголошена вільною, незалежною державою — Україною. Був знищений тоталітарний режим, було вирі­шено створити нове суспільство, побудоване на демократич­них засадах. Але, на жаль, ці події не дали початку новій Україні, життя громадян якої сповнилось би добра і злагоди. Навіть навпаки, проблеми, що призвели до перебудови, тобто корупція, бюрократизм, хабарництво тощо, загострилися, ста­ли болючішими, набули масового характеру. З’явилося не­відоме раніше безробіття, виникла неможлива колись мафія. Так, далеко ще до створення нового вільного суспільства, що не знає лиха. Рано ще говорити про кращий світ, що ми побу­дували. І, скоріше за все, рано так буде говорити ще не один рік, а може, й не одне десятиріччя. Адже будувати — не ни­щити, особливо якщо предмет будування — це держава.

Україна має величну історію. Її минуле, овіяне славою, здобуте кров’ю і потом наших дідів. Славетні походи Свя­тослава, що збільшили й звеличили Київську Русь, визволь­на війна Богдана Хмельницького, що поклала край польсько­му пануванню, відданість Батьківщині Павла Полуботка, який не пожалів життя задля неньки України,- надзвичай­ний талант Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевчен-ка, який підніс нашу калинову мову до вершин, вищих за Еверест, — це наша спадщина. Не можна осоромити досяг­нення дідів, не можна сплюндрувати честі нашої держави, бо тоді не варті ми своєї землі, не варті гордого звання ук­раїнців 1 тому наш обов’язок, так, наш, усіх синів землі, “від Чорного моря до синіх Карпат”, — потурбуватися про те, щоб нова Україна, та Україна, яку ми збудуємо, стала країною наших мрій, де б у всіх громадян були яскраве сонце, блакитне небо та чиста душа, але не було горя та страждань Ми хочемо, щоб наша держава стала країною, гідною своєї історії, своєї слави, свого величного імені Щоб це була справді велика держава, а не пустий звук.. Щоб кожен з тих, хто ще народиться в Україні, зміг з гідністю і повагою до себе сказати: “Я — українець!”