Хто з нас не читав ці рядки Тараса Шевченка у шкільно­му віці? Хто не повторював їх, ставши дорослою людиною?

А взяті ці слова з палкого Шевченкового посланія “І мерт­вим, і живим, і ненарожденим землякам моїм…”. Окрім того, поет ставить питання про взаємовідносини інтелігенції і на­роду. Основне спрямування твору — викриття кріпосництва і  лібералізму.

Серед української інтелігенції того часу зустрічались люди, які називали себе друзями й братами селян, але були народо­любцями лише на словах, вміло прикриваючи свою кріпос­ницьку сутність лібералізмом. Поет викриває панів-лібералів як людей, у яких слова розходяться з ділами. Різко висміяв він і рабське плазування перед іноземщиною, захоплення іно­земною мовою, чужою наукою.

У багатьох своїх творах Тарас Григорович підносив ідею національної освіти і виховання молодого покоління в пат­ріотичному дусі, ратував за всебічний духовний розвиток наро­ду, культивування рідної мови, мистецтва, власної культури.

Суть національного виховання поет вбачає у піднесенні національної свідомості народу, пробудженні любові до рідної мови, своєї землі, рідного краю з його героїчною історією.

Особливо важливо, на думку Шевченка, виховувати повагу до рідної мови, адже кожен народ відрізняється від іншого своїм, тільки йому властивим, словом, яке виражає характер нації. Доки живе мова в устах народу, доти живий і народ, вмерла мова — вмер і народ.

Ці думки Шевченко стверджував усім своїм життям і нетлінною творчістю.

… Хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Шевченко і його герої ніколи не були недоброзичливими до інших народів, а навпаки — ставились до них з пошаною. Так, у власну програму навчання Шевченко включав грецьку, латинську, французьку, англійську мови, проте на перший план ставив вивчення рідної мови:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь…

Усі ці й інші Шевченкові принципи не втратили свого значення й нині, бо надзвичайно співзвучні сучасності такі його слова: “У чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тільки на чужому полі”.

З якою іронією ставиться Кобзар до тих, хто намагається відцуратися від своєї культури заради іноземної:

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те  щоб прості люди.

Зараз ми можемо сказати, що мрії Шевченка поступово здійснюються. Піднявся рівень національної свідомості, відбу­лося утвердження національних ідеалів, відродився дух нації, задзвеніла українська мова. Але багато чого нашим людям ще треба вчитись і пам’ятати настанови Кобзаря, що на­род — то могутня сила, яка вершить долю країни.