У пошуках істинного Бога й істинної церкви. Що таке церква? Для чого вона існує? Якою вона має бути? Чиє на світі Бог? Де піп живе, в який спосіб чинить справед-ливість? А може,він не справедливий?Такі питання дуже часто виникають в поезіях Тараса Шевченка. І хоча так відкрито вони не виражені, але чітко простежуються на рівні підтексту. Одним з творів, де присутні всі ці питання, є «Єретик». Але, перш ніж дослідити цю поему, варто пояснити значення слова «єретик» і історичний контекст, в якому це слово вживається.

Єретиками церква називала тих, хто відкрито виступав проти офіціальної релігії. Серед відомих людей, які отримали «почесні звання» єретиків — Джордано Бруно, Галілео Галілей, Ян Гус. На останньому зупинимося детальніше, адже саме він є головним героєм поеми Шевченка.

Середньовічні часи були важкими для звичайних мешканців Європи. І справа не лише у війнах, які постійно точилися то тут, то гам. На той час церква набула великої сили і заможності. Всі духовні особи — від простих священиків до кардиналів на чолі з папою у Ватикані, — обернулися на нових рабовласників. Влада церкви ставала просто необмеженою. А ті, хто насмілився виступити проти неї, були проголошені єретиками і страчені на вогнищі. Церква вигадувала все нові і нові способи, щоб здобути якнайбільше грошей і багатств. Новим кроком став продаж індульгенцій: за певну суму грошей людина звільнялася від усіх гріхів. Виходило, що чесні бідняки залишались грішниками, натомість багатії, які не цурались злочинів, ставали невинними.

Щось подібне відбувалося і на Україні в XIX столітті. Духівництво також не виконувало покладеної на нього функції — служіння Богу і народові. Українські священнослужителі забули про свої обов’язки в гонитві за розкошами, погрузли в жадобі, ненажерливості, пиятиці (…І цілу ніч бенкетували/ Ченці, барони… пили, пили). Доводилось платити великі гроші, щоб охрестити дитину, повінчатися, поховати померлих. І хоча до офіційного продажу гріхів не дійшло, проте таємно таке чинилося і у нас.

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить.

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить.

Людською кровію шинкує

І рай у найми оддає!

Небесний царю! суд твій всує,

І всує царствіє твоє.

Ось чому Шевченко згадує ті часи, коли повстав Ян Гус, а потім Ян Жижка. І до опису історичної епохи поет додає свої міркування щодо Бога. Невже Бог бачить все це і дозволяє це робити? Якщо Бог існує там, вгорі, то він все це мас бачити. То чому ж він нічого не вдіє проти церкви і духовних осіб? А може Бог все це бачить, все знає і дає дозвіл на такі дії? Але чому ж він карає своїх дітей, тих покірних людей, які рідко грішать і не коять великих злочинів? Поет часто звертається до Бога:

Не дай знущатися лукавим

І над твоєю вічно-славой

Й над нами, простими людьми!..

Тож якими мають бути справжні, істинні ченці і священнослужителі? Вони мають обов’язково дотримуватися всіх заповідей Господніх, не обдирати простих людей і намагатися зробити все можливе, щоб люди стали якомога ближчими до Бога. Щодо справжнього Бога, то він повинен всіх карати за гріхи і злочини, не вибираючи і не враховуючи, чи це перед ним бідна людина, чи заможний пан, який замолює гріхи грошима.