«У людині все має бути прекрасним». Російський письменний Антон Павлович Чехов в одному зі своїх творів ска­зав: «У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки…» Я хочу висловити свої висновки щодо цієї фрази. Оскільки мені часто наводять її у вигляді повчання, намагаючись перевиховати мене, скажу чесно, що сама я не дуже згодна з цим твердженням.

По-перше, я не згодна з тим, що людина повинна весь час контролювати себе га про це думати. Якщо щосекунди стежити за тим, щоб завжди бути красивою у всіх дрібницях, можна взагалі збожеволіти. У мене є знайома дівчина, яка намага­ється весь час виглядати та вдягатися якнайкраще. Я вважаю, що в неї це добре ви­ходить, проте вона постійно перебуває у напруженні через те, що десь-колись може щось пропустити та виглядатиме смішно або некрасиво. Тому навіть добре, що в моєї родини немає стільки коштів, аби я вдягалася лише привабливо та святково.

Щодо обличчя — тут я особисто впевнена — воно ніколи вже не може стати красивішим за те, з яким людина народилася та яке було в неї у дитинстві. Тоді у кожного очі сяяли, а великих недоліків не було, тому не було і зморшок, і непри­ємних гримасок. Всі діти гарні та симпатичні. То була справжня краса. А з віком людина лише втрачає її. Вона має обличчя, яке віддзеркалює її характер. Тому, якщо щось і має в людині бути гарним, то це характер. Але Чехов нічого про ха­рактер не сказав, тому я з ним і не згодна.

По-друге, саме поняття прекрасного є для кожного різним. Якщо я стану пре­красною для моєї бабусі, то буду ходити вдягнута у довгу сукню, з хустинкою на голові і думати лише про свою родину та господарство. Якщо я схочу бути «пре­красною» для вчителів, то вдягнуся, як вони, і думатиму лише про навчання, оцінки та знання. Якщо я схочу бути чарівною для хлопців, то все це не матиме значення, і вдягнутися мені доведеться у зовсім інші речі. А якщо я буду прекрас­ною для А. П. Чехова, то не підійде жоден із варіантів. Якби він народився у наші часи, він, мабуть, вирішив би, що ми досить некрасиві. Тому легко сказати «пре­красна», а хто буде мене судити? Для всіх не можна бути прекрасною одночасно. Тому, гадаю, мені доведеться обрати якусь власну красу, дотримуватися її і вже більше не звертати уваги на оцінки та критику з усіх боків.

І ще в мене немає бажання весь час стежити за власними думками лише тому, що так вважав А. П. Чехов. Я не думаю, що повинна вірити йому на слово. Так, він відомий великий письменник, але ж це лише одна з його думок. А в мене є власні. Наприклад, що думки контролювати неможливо і прикрашати їх ніхто ні­коли не буде.

По-третє, моя особиста думка, що все те, що перелічив А. П. Чехов, залежить лише від особистості тієї чи іншої людини. Можна сказати, що то її душа, яку не можна розглядати як окрему частину поряд з одягом та обличчям. Якщо душа не­красива, то і краса обличчя, одягу і думок людини будуть відповідні. Тому я можу погодитися тільки з тією частиною фрази великого письменника, яка стверджує, що в людини має бути красивою душа. Все інше — лише наслідки, відображення душі людини. Чи я не права?