У кожного свій смак. У народі ходять вислови «про смаки не сперечаються», «у кожного свій смак». З’явилися вони не просто так. Мудрі люди ніколи не засуджують інших за їх­ній смак. Адже кішка їсть молоко та рибу, курка — зерно, а корова — траву. Хіба можна оцінювати ці їхні особливості у термінах «добре» — «погано»? Адже це у їхній природі, це є найкращим для них. Кішка не може стати птахом та полюбити зерно. Тобто, що буде найкращим для кожної конкретної тварини, треба визнача­ти, зважаючи на її природу. Так само і в людей.

Добре, коли людина має спільний смак із тими, хто навколо неї, але ж так бу­ває не завжди. Якщо людина груба, неосвічена, така ситуація піде їй на користь — більш витончений смак її нових друзів надасть можливість розвинути нові уявлен­ня про красу. А якщо до такого колективу потрапляє більш культурна людина або просто інша? З неї будуть знущатися, дражнити та дорікати. Мало хто здатен під­тримати таку людину, як не кожен здатен визнати, що його смак не є найкращим.

Як зразок непорозуміння можу навести власний приклад: моя родина не дуже сприймає музику, яку я слухаю. Вони вважають, що коли я не слухаю пісні Пу- гачової та Розенбаума, то я якась недорозвинута людина. Але я пояснюю собі це лише тим, що у нас різні смаки, і водночас всі ми — добре розвинуті люди. Моє покоління слухає музику молодих людей і цього не можна змінити, бо всі ми на­лежимо до свого часу. Цього не змінити, як вовка не перетворити на курку і не нагодувати зерном. І не слід це засуджувати, бо це закони свого часу. Так само я не можу зрозуміти краси класичної музики. Це для мене — темний ліс. У XVIII— XIX століттях усі люди здобували музичну освіту, вміли фати на музичних інстру­ментах, ходили в оперу, влаштовували домашні концерти. Тоді не було ані Теле­бачення, ані інтернету, тому вони наповнювали свої вечори музикою та читанням. І взагалі була музика лише простонародна або класична — для різних людей. Тоді всі її слухали і розуміли, росли та дорослішали разом із цією музикою. Звичайно ж, та музика була ознакою освіченої та культурної людини. А я ріс та дорослішав разом із музикою свого часу, тому я сприймаю та обираю її.

Безумовно, з плином часу смаки у людей змінюються, принаймні під час до­рослішання. Але ж вони можуть і відрізнятися. Всі читають різні книжки, слуха­ють різноманітну музику, спілкуються на різні теми, і це дуже добре. Кожен може знайти у нашому світі щось для себе. Але це не означає, що інші смаки погані.

Ще що я можу сказати про відмінності смаків: велике значення має те, як саме пропонувати людині те чи інше. Якщо хтось нав’язує мені щось, сто разів розпо­відаючи, який чудовий саме його смак, це відштовхує. Хочеться зробити навпаки, бо мене в такому разі відверто не поважають та не вважають, що я сам можу об­рати щось хороше, ніби мені треба підказувати. Так і хочеться нагадати такій лю­дині, що в кожного свій смак і що про смаки не сперечаються.