ТРАГІЗМ ДОЛІ «МАЛЕНЬКОЇ ЛЮДИНИ». Тему «маленької людини» в російській літературі, крім Гоголя, опрацьовували також інші письменники, зокрема Пушкін, Достоєвський, але у гоголівській «Шинелі» вона прозвучала особливо потужно, викриваючи вади тодішнього суспільства.

«Маленька», тобто пересічна людина, розкривається в образі Акакія Акакійовича вже з перших сторінок повісті, а далі, обростаючи деталями та фактами, постає у повному масштабі. Гоголь, навіть змальовуючи портрет героя, використовує так звані «напівознаки»: «деіцо рябуватий, дещо рудуватий, дещо навіть на вигляд підсліпуватий…» Інтереси Башмачкіна вкрай убогі: все життя його визначається переписуванням паперів, він «вічний титулярний чиновник». Але таке приземлення образу дозволяє Гоголю підкреслити важливість вияву людяності до будь-якої особи. Саме співчуття, підтримки з боку оточення не отримує Акакій Акакійович у вирішальну для нього мить. Тільки Петрович (також людина пересічна, колишній кріпак) розуміє і підтримує Башмачкіна. Той факт, що колеги по роботі збирають гроші, щоб допомогти пограбованому Акакію Акакійовичу, нівелюється іншим вражаючим фактом: як на зло, збирали гроші на директорський портрет і для Башмачкіна зібрали абсолютну дещицю. Портрет виявляється пріоритетною проблемою, адже його малюватимуть з директора, а Башмачкін лише «вічний титулярний чиновник».

Зустріч із «значною особою» так само не дає Акакію Акакійовичу нічого, крім додаткових принижень. Генерал, хоча й був, як говорить Гоголь, «глибоко в душі доброю людиною», але напевно, та доброта так глибоко сховалася, що «значна особа» не змогла спуститися до проблем «маленької людини»: генерал навіть не вислухав Башмачкіна і лише через тиждень таки вирішив послати когось до прохача і, можливо, чимось допомогти.

Таким чином, Гоголь створює образ людини, що покірно приймає всі негаразди свого життя і не бачить нічого аморального в існуючому стані речей. Башмачкіна не обурюють приниження, глум і насмішки чиновників, він не протестує проти такого ставлення. Герой повісті навіть не усвідомлює, що він жертва, не розуміє трагічність свого становища і зовсім не прагне жити по-іншому. Петербург постає перед нами, як осередок бездушшя, бюрократизму, як сфера нещадних до людини сил. Тож Гоголь у своєму творі протестує проти такого соціального порядку, яке вбиває людське «я».