Трагічність та драматизм чумацьких пісень. Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії — минулого і сучасного, прагнув зазирнути у майбутнє. Це осмислення й відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Не можна не відчувати хвилювання, читаючи народні балади, легенди, поринаючи у світ казок, слухаючи чарівні пісні.

Народні пісні змушують нас співпереживати, бо сповнені вони драматизму, туги й журби. Саме такими були чумацькі пісні — особливий жанр суспільно-побутових пісень. Життя чумаків і справді було зовсім непростим, у творах розкрито їх нелегке життя.

Пісня «Ой у степу криниченька» розповідає про трагічну чумацьку долю. Починається вона спокійним і гармонійним описом: чумаки напувають з криниці волів, готуючись вирушити в мандри. Але воли відчувають, що дорога їхня буде дальньою… Мотив дальньої дороги — найпопулярніший образ — символ чумацьких пісень, бо все їхнє життя було пов’язане з вічною мандрівкою, сповненою не-очікуваних подій та небезпек.

Подорожуючи, чумаки страждали не тільки від розлуки з рідними, дорогою на них постійно чатували небезпеки: розбійники, хвороби, невдачі. Дуже часто бувало й таке, що вони не поверталися додому. У пісні «Ой у степу криниченька» розповідається про трагічну долю, яка спіткала чумака:

Умер, умер чумаченько!

Та в неділеньку вранці,

Поховали того чумаченька

У зеленому байраці.

За народними звичаями, якщо чумак дорогою помер, то все, що він обміняв, привозили його родині, при цьому роги вола обмазували дьогтем та вішали на них червону хустину — символ смутку.

Такий емоційний ефект досягається за рахунок фольклорних поетичних прийомів. Наприклад, дуже часто у чумацьких піснях згадується образ зозулі, через це такі твори стають ще тужливішими.

Чумаки біли мужніми та сильними духом людьми, які розвивали економічні зв’язки, що тільки зароджувалися в ті далекі часи і були засобом зв’язку окремих міст і сіл із зовнішнім світом. Треба було мати неабияку силу духу і мужність, аби обрати долю чумака. Людину, яка хоч раз під час подорожі повела себе негідно, більше в дорогу не брали. Це було великою ганьбою, бо прагнення до волі як духовної свободи, стало життєвим кредом багатьох чумаків, адже «…діти без батька голодні і голі». Він — взірець для інших!

Минуло багато тисячоліть, хвилюється золоте збіжжя колосистого моря під блакитним небом, медами пахнуть буйні трави, шумлять тінисті діброви — колись повз них проїжджали вози чумаків, які назавжди залишилися в пам’яті нащадків.