ТРАГІЧНІСТЬ ДОЛІ СЕЛЯН. Хоча творчість видатного генія українського народу Тараса Гри­горовича Шевченка асоціюється насамперед із поетичним дороб­ком митця, та є в його творчій спадщині й прозові твори. Один із них — п’єса «Назар Стодоля», у якій автором показані проблеми, що виникали в простих людей того часу через соціальну нерівність.

«Назар Стодоля» — твір, побудований на антагонізмі козацької старшини і звичайних низових козаків. Сотник Хома Кичатий — людина багата, але це багатство він використовує не на користь собі та оточуючим, а задля задоволення власної пихи. Він має прекрасну доньку Галю, яку, безумовно, любить, проте обманом прагне віддати її заміж за багатого полковника, зневаживши інтереси й почуття дівчи­ни. На самоті він зізнається собі: «Злигався я з дияволом… Що ж? Не можна без цього. Шутки — тесть полковника! І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє». Він уважає кохання у шлюбі пи­танням другорядним, тоді як гроші та соціальний статус для Кича­того важливіші за почуття.

На противагу Кичатому у твір уведено образи козаків Назара Стодолі та Гната Карого. Назар Стодоля постає перед нами як юнак щирий, здатний на справжні почуття. Він має гостре відчуття спра­ведливості, як, до речі, більшість героїв творів Т. Шевченка.

Головний герой щиро і незрадливо кохає дочку Кичатого і мріє про одруження з нею. Схожу вдачу має і Гнат Карий, що разом з Назаром уособлює справжню дружбу, яку козаки називали побра­тимством. Прості, небагаті, вони, однак, мають високі моральні якості на відміну від заможного, але нещирого та лукавого Хоми.

Та як воно й буває в житті, бездушний Кичатий — у більш вигід­ному становищі, ніж Назар. Соціальна нерівність між ним і коза­ком дає йому право віддати дочку за того, хто до вподоби йому, а не Галі. На боці багатія — полковник, чималі кошти, вірні слуги, які вмить за наказом хазяїна знищать будь-кого. У Назара немає іншо­го виходу, як украсти кохану. Та вислідив Кичатий утікачів, ки­нувся за ними в погоню, разом зі слугами відбив Галю в парубка й залишив його, зв’язаного, замерзати на морозі. І все ж добро пере­магає: з’являється щирий побратим Гнат, що збирається вбити Хому. «Пусти його, не варт він того… Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі Бог занапастить мене; а я чужої крові не бажаю», — говорить на це Стодоля. Уражений такою великодуш­ністю, Кичатий бачить всю безодню своєї ницої поведінки і благає прощення.

Так, у творі сила кохання та моралі перемогла жадобу до збага­чення та підлість. Однак Тарас Шевченко у «Назарі Стодолі» дуже вдало показав нам, наскільки бездонною була прірва між заможним і бідним прошарками суспільства, як часто вона ставала на заваді особистому щастю закоханих, руйнувала душі, призводила до всіля­ких трагічних наслідків.