ТРАГІЧНІСТЬ ДОЛІ СЕЛЯН ЧЕРЕЗ СОЦІАЛЬНІ СУПЕРЕЧНОСТІ. Драма Т. Шевченка «Назар Стодоля» в первісному варіанті була написана російською мовою. Цей первісний варіант закінчувався вбивством Хоми Кичатого. Проте згодом це місце в автографі було перекреслено і написано новий, мелодраматичний фінал, у якому справедливість перемагає зло.

У центрі уваги драматурга — соціально-побутовий конфлікт між козацькою старшиною і низовим козацтвом, який розкривається на тлі історичного минулого України. Проте власне історичні події у драмі дійсно виступають тлом. Митця більше цікавить звичайна людина, якій доводиться виживати за умов несправедливості.

Головний герой драми Назар кохає Галю, дочку сотника Хоми Кичатого. Дівчина відповідає йому взаємністю. Вона щира і чиста серцем дівчина. Її не приваблює багатство і вигідне заміжжя. Зда­валося б, є прагнення двох людей жити разом, народжувати і вихо­вувати дітей, що може стояти на заваді їхньому щастю? Тільки чужа підступність. Батько зраджує свою доньку, вирішує зламати її долю заради власної примхи стати багатшим, шанованішим. Але чи мож­на побудувати своє щастя на нещасті інших? Ця проблема вічна для людства. Там, де інтереси людей стикаються, там і виникають гострі конфліктні ситуації, там розбиваються життя, там панує страждання.

Перша дія розпочинається сценою приготування до зустрічі сватів. Стеха готує їжу, прибирає у світлиці. Галя сповнена щасли­вих очікувань: нарешті здійсниться її мрія, нарешті вона стане дру­жиною свого коханого Назара. Вона згадує хлопця, його розповіді про славні походи. І так страшно стає на серці, але водночас і солод­ко від однієї думки, що вони будуть разом.

У першій же дії ми знайомимося і з батьком Галі, сотником Хомою. І ця зустріч не зовсім приємна, оскільки вже з перших слів персонажа ми розуміємо, що він плекає підступні плани. Роздуми
старого Кичатого практичні, а від того огидні: «Дурні, дурні! Хіба ж як говорим про огонь, так і лізти в огонь? Брехня! Від огня по- дальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем». Звісно, якби Хома вирішував свою власну долю, то Бог з ним. Нехай би одружувався на хуторах і млинах. Але він хотів заподіяти лихо власній доньці, ось що по-справжньому страшно. Чи має право людина, навіть якщо це й батько, втручатися в особисті справи іншої людини? Ні, ні й ще раз ні.

Більше того, своїми вчинками Хома порушує клятву, яку дав своїй помираючій жінці та самому Назарові. А ми ще з «Повчання» Воло­димира Мономаха пам’ятаємо, що дати клятву, а потім її поруши­ти — немає страшнішого гріха. Так само і в товаристві козаків клят- вене слово було законом, порушувати який нікому не дозволялося. Зрозумівши всю підступність задумів Хоми, Назар, який проявив свою сміливість у запеклих боях, падає на коліна перед черствим батьком із проханням не знущатися над почуттями близької люди­ни: «Для спасенія своєї луші, коли у тебе у серці є Бог, для угоди всіх святих, коли ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься на мене!» Ми можемо уявити, в якому стані зна­ходився хоробрий вояка, якщо наважився на молитви перед нікче­мою! Уявляв це і побратим Назара Гнат. Не вперше врятував він това­риша: «Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш: я на тебе після сього й дивитися не хочу…». Таким рішучим чоловічим жестом Гнат рятує Назара від приниження. Логіка суто козацька: «Чи стоїть же жінка, хоч би вона була дочкою німецького цезаря, чи стоїть вона такого дорогого добра, як чоловічий розум? » Недаремно козаки не пускали жінок на Січ, кожного разу нагадуючи їм про відпо­відальність за перший людський гріх першої жінки Єви. Тим-то і відрізнявся Назар від своїх побратимів — він не тільки кохав, але й поважав свою Галю. Для нього жінка не була безсловесною істотою, але другом, порадником, рідною сестрою. Почуття Назара до Галі були настільки сильними, що навіть суворий Гнат не витримав і ви­рішив допомогти. Гнат пропонує викрасти Галю і накреслює такий план: Назар задобрює Стеху грішми, щоб та викликала Галю в садок, умовляє Галю втекти від батька й одружитися з ним. Гнат чекає їх з тройкою добрих коней коло старої корчми, звідки вони тікають на Запоріжжя.

Проте план реалізовується інакше. Нарешті після довгої розлуки закохані мають можливість побути наодинці, поговорити, помріяти про щасливе майбутнє. Як раптом на сцені з’являється батько Хома Кичатий.

Побачивши, що його мрії не здійснюються через непокірність доньки та рішучий настрій Назара, Хома наважується на вбивство. Він наказує челяді вхопити юнака: «Нехай здиха собака, а ви тим часом шкуру зніміть». У найкритичніший момент на допомогу На­зару приходить його вірний товариш Гнат. І тут, опинившись у безвихідній ситуації, Хома вперше згадує про лицарську козацьку честь.

Але козаки вирішують змилосердитися, не карати підступного сотника: «Коли прощають люди, то Бог милостивіший за нас».

Як уже зазначалося вище, драма має щасливий фінал. Батько (можливо, в ньому заговорив страх, а можливо, і дійсне розкаяння), нарешті дозволяє закоханим одружитися.

Сюжет п’єси доволі простий, але вже багато десятиліть «Назар Стодоля» має великий успіх у читача й глядача. Секрет цього дов­голіття, на мій погляд, полягає в тому, що Т. Шевченко звертається до зображення звичайних людей. І не варто шукати в історії Назара й Галі якогось соціального контексту: людська підступність, жага наживи не залежать від розміру гаманця. Аморальна людина, будь вона імператором, гетьманом чи простим козаком, залишається та­кою за будь-яких умов.