ТРАГІЧНІ ДОЛІ ГУРОНА І МАДЕМУАЗЕЛЬ ДЕ СЕНТ-ІВ. Новим етапом розвитку світової літератури, що характеризува­лась новим підходом до життя, способом його відображення, типом позитивного героя та художніми особливостями була епоха Про- світницва.

Уособленням Проствітництва стали думки і творчість Франсуа- Марі Аруе, відомого під псевдонімом Вольтер. Творчість Вольтера, думки, висловлені ним, є складними й неоднозначними. Вольтер оцінював людське буття з точки зору розуму і здорового глузду, нічого не приймаючи на віру, все піддаючи сумніву. Не залишився байду­жим письменник і до думок, висловлених його колегами по перу. Зокрема у повісті «Простак» він веде полеміку з теорією «природної людини», автором якої був Жан-Жак Руссо.

Виступаючи проти соціальної нерівності, деспотизму і рабства, визнаючи законною боротьбу народних мас проти монархії, Руссо відкидав як злочинне будь-яке насильство над природою і особою. Природу він розумів як справжнє джерело і вічний закон людсько­го життя, корисливому розумові й побудованій на розрахунку «безплідній моралі» протиставляв почуття — самостійний і основ­ний елемент духовного життя людини. Вольтера лякали ідеї Руссо, його відмова від прогресу, повернення до природи. Ще 1750 року, коли Руссо надіслав Вольтеру свій перший трактат «Думки про науки та мистецтва», в якому повністю відмовив європейській циві­лізації у праві на життя і возвеличив «природну людину», Вольтер рішуче опротестував ці ідеї: «Коли читаєш ваш твір, так і хочеться стати карачки».

Проте через двадцять років під час роботи над повістю « Простак» Вольтер готовий був частково погодитися із Руссо. У творі дика лю­дина, Гурон, морально переважає цивілізованих європейців. Він чес­
ний, відвертий і розумний. «Я витратив на свою освіту п’ятдесят років, але боюсь, що в плані здорового глузду мені не впоратися із дією напівдикою дитиною», — стверджує учитель Гурона. Фактич­но, Гурон не є дикою людиною: він зростав та виховувався у людсько­му суспільстві.

Звісно, він не був християнином, не був високоосвіченим, проте це тільки допомагало йому неупереджено сприймати навколишній світ. Гурон оцінював події, беручи до уваги тільки свій людський досвід, чистий розум і відверті почуття. Він не навчився приховува­ти емоції, думки. Тоді постає питання, чому всі інші герої вважа­ють його нецивілізованим? Взагалі, що ж таке цивілізація?

Для того щоб розвивати, прогресувати, людство має, спираю­чись на досвід попередніх поколінь, створювати щось нове.

Як правило, на це здатні видатні особистості, які можуть оцінюва­ти будь-яку ситуацію нетрадиційно. Можливо, це вроджена здатність людини — звикати до всього, що її оточує. Причому це звикання відбу­вається на всіх рівнях людського сприйняття: якщо нам довгий час говорити, що чорне — це біле, а біле, відповідно, — чорне, ми так і будемо вважати все своє життя.

Більше того, якщо всі у суспільстві звикли то дого, що чорне — це біле, вони стануть вороже ставитися до того, хто насмілиться це заперечити. Родина та церква залишаються тими сферами життя суспільства, в яких зміни відбуваються порівняно рідко, хоча це не завжди відповідає вимогам часу. І якщо якийсь сміливець нава­жується прямо і відверто сказати людям, що вони помиляються, як приміром це зробив Гурон, подальша його доля наперед визначе­на — відторгнення чужака, який насмілився підняти руку на свя­щенне.

Гурон кохає і вірить відверто, не приховуючись за маскою байду­жості або нарочитої порядності. Саме в цьому він, з погляду цивілізо­ваного європейця, є дикою людиною.

В той же час ці люди не розуміють, що дикунами залишаються вони, оскільки у багні буденності перестали помічати свої помилки та хибні погляди на існуючий світ.

Коли Гурона намагаються охрестити, він, відповідно до тексту Біблії, відправляється хреститися у воді: «Доведіть, за книгою, що подарував мені дядько, що хоч одна людина була охрещена не в річці, і тоді я зроблю все, що ви забажаєте». Тобто, для людей, які визнава­ли присутність у всьому Божої волі, головним було не залучити до віри ще одну душу, а точно виконувати правила, створені невідомо ким, невідомо коли. А може правда, дійсно, на боці Гурона? Так само Гурон ставиться і до заборони на шлюб. Він, простак, сподівався, що для шлюбу, заснованому на коханні, потрібна воля двох осіб. Аж ні! Необхідно їхати за тисячу кілометрів і просити в невідомого папи дозволу на те, щоб бути поруч із коханою.

Власне кажучи, тільки цивілізація з її неписаними правила стає на заваді щастя Гурона та мадемуазель де Сент-Ів. Закоханим дово­диться долати нездоланні перешкоди не для власного щастя, а для задоволення людського самолюства та самозакоханості. Через мо­ральні забобони чужих людей, для яких щастя сусіда — це зло, гине де Сент-Ів. Вона навіть подумки не зрадила коханого, але «цивілізо­вані» люди примушують її піти проти своєї волі. Отже, зло міститься не в цивілізації, не в культурі, не в мистецтві, науках, а в душах амо­ральних людей.

Правила, власне не закони, а правила, не завжди справедливі і розумні, керують життям «цивілізованої» людини. Як тут не пого­дитися із Руссо, що цивілізація — це зло. Проте Вольтер знову заперечує: не можна відмовлятися від цивілізації. Суспільна мо­раль в цілому ґрунтується на забобонах, хибних поглядах, але їх можна відкинути і зберегти найвищі цінності культури.