ТРАГІЧНА ДОЛЯ «МАЛЕНЬКОЇ» ЛЮДИНИ. Одного разу М. Гоголь почув анекдот, у якому розповідалося про чиновника, пристрасного мисливця на птахів. Чиновник довгий час мріяв накопити суму грошей, достатню для того, щоб придбати добру рушницю. Але в перший же раз, коли він відправився на полюван­ня у Фінській затоці на своєму маленькому човні, рушниця була стягнута у воду густим очеретом. Усі зусилля відшукати її були марні. Чиновник повернувся додому, ліг відпочивати, і вже більше з ліжка не вставав: він підхопив лихоманку… Анекдот про маленьку людину, її найпотаємніші мрії та бажання, здійснення яких, між тим, спричинило тільки нещастя, став основою повісті М. Гоголя «Шинель». Хто така маленька людина? Як правило, це особа, що посідає найнижчу ступінь ієрархічної службової системи. Це викона­вець, обов’язково слухняний, думки і почуття якого нікого не цікав­лять. їх тисячі, але їх присутність у суспільстві не відчувається вза­галі, нібито їх і немає. У морально-етичному плані «маленька люди­на» — особа, що не має почуття власної гідності, значимості.

«Маленька людина» в оповіданні М. Гоголя «Шинель» — це Акакій Акакійович Башмачкін, «титулярне серце», хоча принци­пово ані особа головного героя, ані умови, в яких йому доводилося проводити дні й роки свого життя, не мають особливого значення. Гоголь не називає точно, де відбувається дія. Він пише: «один де­партамент», «один чиновник», «одна значима персона», тим самим стає зрозуміло, що образ Акакія Акакійовича — узагальнений, у ньому втілено страх усіх «маленьких людей».

Поступово розкриваючи всі обставини життя Башмачкіна, Гоголь тільки посилює враження типовості, подібності героя. Письменник наголошує, що Акакій Акакійович був готовий до своєї посади ще з народження. Автор підкреслює вплив середовища й обставин на ста­новлення цієї особистості: «він народився на світ уже готовим, , віцмундирі і з лисиною на голові». М. Гоголь вдається до гротескного

перебільшення, але від цього читач тільки більше починає співчува­ти головному герою. Що значить, людина народилася готовою до служби і з лисиною на голові? Більшість дітей народжується без во­лосся на голові, і ми не відчуваємо огиди до маленьких, а навпаки. Тільки уявімо маленького Акакія Акакійовича, дворічного хлопчика у віцмундирі і з лисиною, який не грається, а вчиться вклонятися силь­ним світу цього.

Перекручуючи, зводячи нанівець саму природу людську, чисту душу, відкриту для добра і радості, Гоголь примушує кожного за­мислитися над долею «маленької людини» у суспільстві великих людей. Письменник підкреслює і наголошує: перед нами жива людина. Причому ця людина незлоблива (навіть ім’я Акакій пере­кладається з грецької як «той, що не робить зла, незлобливий»).

Більше того, сумлінно виконуючи свої обов’язки, Акакій Акакі- йович не реалізує свої особистісні потреби. Ані посада, ані заробітна платня, ані виконувана робота не задовольняють його внутрішніх потреб: «У департаменті не тільки не шанували його. Вартівники не тільки не вставали з місць, коли він проходив, але навіть не диви­лись на нього, ніби через приймальну пролітала звичайна муха. Керівники поводились з ним якось холодно-деспотично».

Точніше і не скажеш, «титулярне серце». Письменник навіть надає герою рис, які нівелюють його особистість, він непомітний і навіть відразливий у своїй непомітності: «низенький на зріст, по- віспований, дещо рудуватий, навіть дещо,на вид підсліпуватий, з невеликою лисиною на лобі, із зморшками на щоках і кольором обличчя, що називається гемороїдальним». Здається, а як ще мож­на ставитися до неприємної і непомітної людини, як просто не по­мічати її?

Ми бачимо, що Акакій Акакійович сам звик до такого ставлення, проте іноді він міг проявити внутрішній супротив обставинам. Тоді звучав тихий голос людини, яка попри все залишалась живою люди­ною , людиною із думками і почуттями: « Залиште мене, навіщо ви мене ображаєте?» Саме цей тихйй голос, це звертання людини до людини ми повинні були почути. Гоголь посилює ледь чутний голос чиновника навмисно, гучною, патетичною інтонацією: «Я брат твій».

І як кожна людина на землі, Акакій Акакійович мав у глибині серця найпотаємнішу мрію. Він вирощував її, плекав своєю уявою. Навчився кожного вечора голодувати, аби зібрати грошики для того, щоб здійснити свою мрію. Та і яка це мрія? Чиновник хотів придбати шинель. Здається, що таке шинель — звичайний верхній одяг. Проте мрія чиновника символічна: шинель — це уособлення тепла, захисту, яких Акакій Акакійович не міг знайти у товаристві собі подібних. Тому день, коли він усе ж таки придбав шинель, став «найурочисті­шим днем у його житті». А день, коли він загубив шинель, став днем найтрагічнішим.