Трагедія цісарського жовніра. З іменем Юрія Федьковича пов’язане не лише зароджен­ня на Буковині літератури на народній основі, а й подальше утвердження українського письменства, вихід української літе­ратури на світовий рівень. Вплив Юрія Федьковича на літе­ратурний процес Західної України був майже таким само їм .іл гнім, як шілив Тараса Шевченка на літературний процес України Східної.

Юрій Федькович прожив досить складне життя. Найкращі роки молодості довелося віддати ненависній цісарській армії.

Саме цс було причиною багатьох переживань Федьковича. В айстро угорській армії він набув важкого, але необхідного досвіду. Федькович був свідком того, як солдатів у війську муш- і рують та кривдять. За багатьма свідоцтвами, жовнір австро- угорської армії був майже зовсім безправним. До цього, у ви­падку з українцями, приєднувалась туга за рідним краєм.

Юрій Федькович спромігся реалізувати власний військо- ний досвід, написавши оповідання “Три як рідні брати”, де змальовано життя у війську і в селі. Найбільш яскраво роз­криті стосунки між рядовим та офіцерським складом авст­рійського війська.

Головний герой оповідання жовнір Шовканюк терпить у війську знущання та поневіряння. Коли жовнір дізнається з братового листа про те, що в родині настала повна безвихідь, йому доводиться йти до капітана й просити про відпустку. Але замість жаданої відпустки Іван Шовканюк одержує від свого командира удар в обличчя: тільки кров потекла по білій уніформі.

Далі Юрій Федькович зображує глибоко реалістичні за своєю суттю картини сільського життя. Родина Івана Шовканюка страшенно зубожіла. Злидні погнали сестер в найми. Малого брата взяли до панського двору ходити за волами. Багатій за­брав останню корову. Ось так, картина за картиною, перед чи­тачем постає правда життя австро-угорського суспільства: кри­чуща соціальна несправедливість, солдафонство, відсутність усякої поваги до людини. Та й це ще не все. Повернувшись додому з війська, Іван Шовканюк побачив ще страшніші речі. Вустами головного героя Юрій Федькович розповідає читачеві гірку правду, яку неспроможна прикрасити цяцькована велич Австро-Угорської імперії: “А домів як прийшов, то мало з ума не зійшов, так то я застав: у хаті студінь; неня лежить на печі ледве жива, Василько пригорнувся до неї та просить хлібця, дрижучи”. Щоб якось відігнати злидні від оселі, Іван працює, виснажуючи себе, та захворює, тобто опиняється в повній без­виході. Як на горе, мов ті павуки, потяглися до Шовканюка хижі люди. Піп здирає останнє за ненін похорон, війт записує під заставу хату й землю. За таких умов, звичайно, жити не можна. Але вчасно надходить насправді братня допомога Якова Нестерюка, Івана врятовано.

Стверджуючи ідею дружби та побратимства, Федькович розуміє ці почуття дуже широко. За думкою письменника, дружба не може існувати виключно в межах одного села, де кожен кожного знає до тонкощів. Федькович стверджує, що справжня дружба є інтернаціональною. Так, Іван Шовканюк не зміг би опинитися вдома, якби не словак Бай, який лишив­ся в солдатчині замість Івана та ще й дав жовнірові грошей на дорогу. Іван Шовканюк не зміг би згодом виправити своє хазяйство, якби не німець Тоній, який врятував жовніра від смерті та домагався його звільнення з війська. Треба заува­жити, що лише за умов інтернаціоналізму та братерської взає­модопомоги в межах Австро-Угорщини багато десятиліть існу­вали такі різні народи.

Оповідання “Три як рідні брати” є єдиним у творчості Юрія Федьковича оптимістичним твором. Жахливі умови жовнір­ського життя минулися, хазяйство кінець кінцем стало на ноги. У Шовканюків з’являється худоба, пасіка. Навіть ставок ґаз­ди збираються для себе викопати. Такий нехарактерний для творчості Федьковича та й для української літератури взагалі фінал можна вважати закономірним. Серед людського лиха і страждань з’являється клапоть землі, де живуть щасливі прості люди. А щастя це здобув жовнір Іван Шовканюк, випивши до дна чашу людських страждань, які існують на світі.