Трагедія селянства. Назавжди Юрій Федькович поєднав свою долю з долею України, що була по-живому роздерта кордонами двох монархій — російської та австро- угорської. Писав схвильовано, з болем у душі про сумне життя буковинсько­го селянина, продовжуючи і розвиваючи традиції Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича.

Високої майстерності Федькович досягає в творі «Пречиста Діво, радуй­ся, Маріє!». Це одна з кращих поезій, у якій автор засуджує і викриває весь австро-угорський лад з його вояччиною, жорстокістю, бездушністю. Малюю­чи в першій строфі поезії ідилічну картину природи, поет лише одним обра­зом насторожує читача: над шелестом бору, над голосом зозулі, над мирним вечірнім гаєм заходить сонце, «ніби кров червоне». А далі йдуть картини, перед якими блідне всяка ідилія. Молодого розстріляного жовніра кладуть у могилу, його дружина гине в нужді під чужим тином, а хто ж догляне малу сиротину?

Без тата, мами бідна сиротина,

Нічого не їло, душечка му мліє, —

І хоче в хату бідне навернути,

Господар псами травить його, чути:

Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє…

Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Далі одна за одною подаються короткі й виразні картини життя селян. Кожна з них введена в одну із строф, що починаються і закінчуються сло­вами урочистого церковного гімну: «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!» Слова ці бринять дисонансом до зображених життєвих явищ, є контрастом до по­чуттів, які викликають трагічні картини, відтворені в поезії. Цей врочистий рефрен ще більше підкреслює антигуманність накинутого українцям режиму.

Автор фіксує факти, робить замальовки з життя, нібито не втручаючись у події, і лише в останній строфі з роз’ятреного серця поета виривається зойк. Чаша терпіння переповнена, і поет не може мовчати:

Бо не можу… Втак я маю душу,

І чути мушу, і дивити мушу,

Що тут на світі, ах, тутки ся діє!

Повільна епічна розповідь змінюється швидкою, схвильованою. Поет-гуманіст не може бути байдужим до страхіть, не може стояти осторонь життя. Він розуміє, що так далі жити не можна, потрібні радикальні зміни, щоб людина дістала людські права. Вірш «Пречиста Діво…» і сьогодні хвилює читача, бо, за словами Дмитра Павличка, поезія Юрія Федьковича «має силь­ний заряд загальнолюдської вартості; перейнята стражданням великої і щи­рої душі, закохана в свободу».