Трагедія і торжество кохання. Вільям Шекспір — творець епохи Відродження. Ця епоха охоплює більшість європейських країн XV та XVI століття. Нові погляди на буття запанували тоді в культурі: з’явилося переконання, що саме людина становить найвищу цінність на Землі. Художники і письменники вивчали людину, прагнули зобразити її правдиво. Ґрунтом їхніх ідеї стало античне мистецтво, яке зображувало людину сильною і прекрасною. Гуманісти відродили античні традиції, тому й епоха ця дістала назву — Відродження.

Найвидатніші діячі Відродження, до яких належав і Шекспір, доводили, що цінність, справжня реальність – це сама людина, а не її походження, прізвище, родинні зв’язки.

Та що ім’я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Це суперечило середньовічним традиціям і переконанням. І жертвами цих суперечностей стають юні палко закохані герої — Ромео і Джульєтта.їхнє кохання неймовірне. Ці підлітки буквально дихають одне одним, живуть лише своїм коханням, і тому стають беззахисними перед жорстоким світом.

Дія п’єси відбувається в Італії, хоча сучасники бачили в ній типові риси тогочасної Англії. Знатні сім’ї Монтеккі й Капулетті перебувають у стані запеклої й непримиренної ворожнечі. І саме це стає на заваді щастю двох по-справжньому закоханих.

У часи середньовіччя існували традиції шлюбу за розрахунком, шлюбу за велінням батьків. Наші ж герої готові боротися за своє кохання, рішуче переступають через середньовічні забобони та родинні чвари. Але навколо панує жорстока реальність, що сильніша за справжній живий вогонь кохання. І ця середньовічна реальність, вмираючи сама, призводить до загибелі й закоханих.

Ніхто з рідних Ромео чи Джульєтти ні на мить навіть не замислився, що відбувається з їхнім дитям, як допомогти своїй дитині бути щасливою. Де там! Про щастя у середньовічних законах, традиціях, забобонах навіть і не йшлося! А традиції Відродження ще тільки народжувалися, мабуть, Ромео і його кохана й були першими промінцями цього нового образу існування. І їхня загибель дечого навчила рідних, на якийсь мізерний крок наблизила їхні родини до розуміння цінності любові та щастя.

Вільям Шекспір у своїх п’єсах показав себе знавцем характерів і психології людини. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача ще формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання. Пізнавши силу справжніх почуттів, Ромео мужніє, стає відповідальнішим і рішучим. Джульєтта ж через кохання перетворюється на героїчну, рішучу, самостійну жінку. Ці неймовірно красиві своєю відданістю й коханням підлітки сміливо й відчайдушно намагаються захистити свої почуття, стати щасливими. Бо єдине щастя існує для них — бути разом.

Ромео та Джутьєтта загинули. Загинули через прикру помилку, але насправді — через важкість й повільність пробудження навколишньої дійсності від середньовічної темряви. Історія, безумовно, дуже трагічна й «…немає повісті сумнішої у світі…». Але чому ж в душі після читання п’єси залишається стільки світла? Тому, що герої були надзвичайно щасливими людьми. Бо вони пізнали справжнє кохання, а це щастя дається не кожному. Бо кохання їхнє було водночас і хвилююче земним, і неймовірно романтичним, красивим, майже небесним. Кохання, що було для них важливішим за життя, й було справжнім повноцінним життям. Тому можна стверджувати, що історія Ромео і Джульєтти — історія торжества кохання у світі.