Традиції символи українського народу. Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.У народі існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Максим Рильський любив повторювати: «Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Кожен народ, кожна нація тримається на прадідівських традиціях, звичаях, символах, віруваннях, і тільки вивчаючи і знаючи ці традиції, ми зможемо передавати культурну спадщину свого народу, набуту віками, нащадкам. І таким чином підтримувати козацький рід, якому, як відомо, «немає переводу».

Український народ має безліч прекрасних і цікавих традицій та звичаїв.. Я б, у свою чергу, хотіла звернути увагу на традиційні і водночас своєрідні й незвичайні уявлення українців про рослинний світ.

Ви, напевно, знаєте, що майже кожен народ має свої рослини-символи. Мають їх і українці. Наприклад, барвінок — вічнозелена трав’яниста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом, — це символ молодості, кохання та шлюбу. Вінком, сплетеним з барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі.

Васильки — символ святості, чистоти, приязні. Ними прикрашали ікони, хрести у церквах. Васильки мають цілющі властивості. Цікаво, що їх використовують як засіб від запою і перепою.

Верба завше символізувала дівчину. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціювалось зі смутком, жалем:

Висока верба, висока верба

Широкий лист пускає

Велика любов, тяжка розлука

Серденько крає.

Вербою, освяченою у Вербну неділю, вдаряли дітей, приказуючи: «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля». Вважалось, що там, де вербиця, там здорова водиця. До речі, у нас на Харківщині існував звичай запалювати гілочку верби і обкурювати нею хворих на лихоманку.

Горох був символом сліз. Кажуть: сльози, як горох, котяться. З ним пов’язують нещастя, біду. Молоді жінки не мали його їсти натше, аби не було гірким подружнє життя.

Дуб — символ молодого козака.

— Чом дуб не зелений?

— Лист хмара прибила:

Козак невеселий —

Лихая година.

У весільних приповідках та побажаннях дуб виступає символом подружнього життя:

Дарую два дубочки,

Щоб жили в парі, як голубочки.

Це також символ міцного здоров’я і довголіття молодих:

Дарую дуби, шо в діброві,

будьте дужі та здорові.

Коли народжувався син, батьки висаджували два жолуді, донька — калинове зерня.

Осика вважалася нечистим, заклятим деревом, оскільки на ній. за християнською легендою, повісився Іуда. Водночас вона використовувалась як оберіг від відьом, упирів (осикові кілки). Вважалося, що /іля припинення засухи в могилу самогубця треба вкопати кілок із осики і полити його водою.

А тому, хто зірве квітку папороті, відкривались всі таємниці світу. Папороть вважалась улюбленим зіллям відьом. На Гуцульщині існував звичай бити папороть, щоб не сіялась в полі і не шкодила травам, її били палицею навхрест, потім це місце святили.

Жовтий цвіт рути віщував нещасливе кохання:

Зеленая рутопька, жовтий цвіт.

Чому тебе, Іване, так довго ніт?

Добре відомі були цілющі властивості рути.

Часник відігравав важливу роль як оберіг від злих сил, а також у практиці народної медицини. Свяченим часником змащували над очима, шоб мати здорові очі, використовували як протидію укусові гадюки.

Отож, ми бачимо, народні вірування можуть бути не тільки цікавими. а й корисними.

У народних повір’ях про рослини відчувається своєрідність українсько! душі. Наші предки не бездумно наділяли предмети магічними властивостями, а прагнули пояснити і упорядкувати навколишній гніт, розкрити єдність людини і природи.

Отож, не біймося звертатися до традицій; це зовсім не означає, шо ірсба нехтувати сьогоденням. Але тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна й чіткіше зрозуміти сьогодення й уявити майбутнє.