Пригодницький роман”Тигролови” Івана Багряного. “… Вирячивши очі, дихаючи полумям нетра і вогненним хвостом замітаючи слід,летів дракон…”Ні, це не казковий герой… Він тільки схожий на нього своєю люттю і ненавистю… Це ешелон, що везе чи то вічних в’язнів, чи то мучеників, чи то смертників. Це символ страху і потворності, що панували в атмосфері тоталітарного суспільства. Як зобразити весь жах, несправедливість, пригнічення, які слова підібрати для розкриття характерів, подій тієї страшної епохи? І. Багряний, на мою думку, знаходить прекрасне рішення — пригодницький роман.

Дійсно, роман «Тигролови» має всі прикмети пригодницького жанру.

У творі ми бачимо чітке розмежування на позитивних і негативних героїв. Як захоплююче, з любов’ю і ніжністю розповідає автор про родину Сірків — українських переселенців. їхні душі відкриті, стосунки — теплі, відверті. Це приклад сімейного щастя, взаємоповаги, збереження національних традицій та дотримання християнської моралі. І навпаки, з лютою ненавистю зображений у романі майор Медвин та його прибічники, які зі звіриною ненавистю готові роздерти кожного, хто, на їхню думку, є державним злочинцем.

Сюжет роману надзвичайно захоплюючий. Пригоди двадцятип’ятирічного авіатора з України Григорія Многогрішного, засудженого за любов до рідного краю і народу, дивують і своєю напруженістю, і романтичністю. Це непокірний і гордий дух штовхнув його на втечу з ешелону, що віз поневолених до місця призначення — ГУЛАГу. У нього був один із ста шансів вижити… Але він стрибнув. Це був стрибок у смерть, і він його зробив. Так, його вчинки викликають подив і захоплення. Вони зумовлені прагненням до життя, гідного людини. Сповнене смертельних небезпек блукання по тайзі символізує складну життєву дорогу Григорія до свободи. і він з гідністю її проходить.

А як романтично і хвилююче описано в романі мисливські пригоди і Григорія Многогрішного, і всієї родини Сірків! Фізично зміцнівши на чудодійних ліках і добрій їжі, Григорій разом з усіма йде полювати на кішку — ризиковане для життя людей заняття. Виявляючи неабияку спритність і сміливість, Григорій пізнає усі тонкощі і хитрощі полювання. Але й тут він не втрачає гідності: тигриця повинна залишитись живою.

З яким захопленням автор змальовує колоритні пейзажі тайги! Дивна, заворожена місцевість! Вона стає рідною для героїв роману. Бо вони зуміли і в цій непрохідній тайзі створити родинний затишок — свою маленьку Україну.

Особливістю пригодницького жанру є високе кохання. І це вдалося І. Багряному. Яке прекрасне, цнотливе, глибоке почуття розкривається перед читачем! Тайга, небезпека… Стосунки Григорія і Наталки овіяні романтикою. Юнак покохав дику красуню, бо це була дівчина його мрій. Мужня і мудра, чарівна і сильна, вона, здається, краще за будь-якого чоловіка вміла ловити рибу, полювати на звіра, перемагати труднощі. Вона, як ніхто інший, зрозуміла коханого і не захотіла розлучатися з ним. Закохані разом переходять кордон. Шлях їм прослався в невідоме, але герої вірять у свою зорю, у свою сонячну Україну, бо «сміливі завжди мають щастя».

Роман закінчується оптимістично. Щасливий кінець є однією з ознак пригодницького роману. Але оптимізм Багряного — це дещо нове, щось надзвичайно своє, українське в нашій літературі, бо й сам письменник вірив у щасливе майбутнє своєї знівеченої, стоптаної чобітьми медвиних, але нескореної України, вірив у нез-нищенність духу українського народу і в перемогу добра над злом.