Ти і твій хліб. Хмаринка в небі над житами, Лоскоче погляд колосок.І прославляє над віками Блаженну працю хлібороб…Чи замислюємося ми над тим, яке місце посідає хліб у нашому житті?

Чим є він для нас, такий теплий та пахучий, святковий та буденний, чарівний та звичайний? Який зміст ми вкладаємо у куплену в кіоску свіжоспечену паляницю? Для когось, безперечно, це звичайна повсякденна страва.

Адже сьогодні в кожному будинку на столі є хліб та сіль. Його присутність у наших домівках, на думку багатьох, не є показником достатку. Дехто ж з різних міркувань і зовсім відмовився від його споживання. Проте найчастіше ті, хто їдять хліб, навіть не замислюються над тим, який довгий шлях поборов він, щоб потрапити на домашній стіл.

А ось старенька жінка, що загортає куплений буханець у білу серветку й обережно, наче найкоштовнішу річ, кладе його в торбинку. Може, хліб для неї — це болючі спогади про далеку юність? Ту саму юність, коли страшний голодомор, жорстока війна примушували людей усе віддавати за шматочок звичайного житнього хліба. А дехто, не маючи рятівного їстівного шматочка, втрачав людську подобу і вбивав собі подібних, щоб підживитися і не померти страшною голодною смертю. На жаль, і таке траплялося в нашій величній і водночас трагічній історії…

А ось іде замріяний хлопчина, який щойно повернувся з села, де живуть його рідні — славний козацький рід. Юнак пам’ятає, як розповідала матуся, що зустрічали її, молоду й чарівну наречену, з хлібом-сіллю на рушникові, як учили випікати це пшеничне диво, як сама, будучи заміжньою, ходила не раз випікати весільний коровай на щастя, на долю молодятам.

Пригадалося і батьківське слово, що стало заповіддю життя: «Не кидай хліба, він — святий, не кидай слів на вітер!» Хлопець пригадав село — і перед очима звідусіль пшениці, що підступають до самих вікон, колосся до пояса! Тихий сільський куточок. Нічого зайвого, все тільки найнеобхідніше: житло людське й колос…

Так, хліб — усьому голова. Це те найнеобхідніше, що потрібно людині. І хоч кажуть, що не хлібом єдиним живе людина, але без нього не було б ні вчителя, ні поета, ні робітника, ні вченого, ні міністра.