1. Японський тривірш. Оригінальність будови. (Знавці стверджують, що хоку — це наче тілесна оболонка, у якій прихована невидима, невловима душа. Таємниця міститься в тісному просторі між п’ятьма складами першого рядка (камі-но-ку), сімома складами другого рядка (нака-но-ку) і завершальним третім рядком (сімо-но-ку).)

2. Розмежування краси в японській поезії. (Існують дві краси: краса радості і краса смутку. Краса радості швидкоплинна наче політ метелика. Краса смутку — міцніша від каменю. Поетам байдуже до щасливих закоханих, які мирно прожили життя, разом постаріли і померли. Про трагічне кохання складають вірші і пісні’, які живуть упродовж століть. Тож справжня краса завжди оповита смутком.)

3. Осінь і самотність у хоку. (Причину появи коротких віршів японці пояснюють широкою уявою людини. Достатньо побачити лише маленьку частину краси, а людська уява миттєво домалює решту.

Печаль і смуток лежать на хоку, присвячених осені й самотності людини у великому незатишному світі.

Метелик літає.

Одна-однісінька тінь

на всьому полі.

Це один із найвідоміших тривіршів Басьо, над яким він працював кілька років.)

Всього лише три рядки, але як неосяжно і багатоголосо волають вони до всього світу. В хоку сказано так мало і в той же час так багато. Кожне слово на своєму місці і жодного слова зайвого.

Осінь-самота.

Рік ні в кого не бував

і в мене ніхто.)

Значення хоку для світової літератури. (Можна написати цілий роман про самотність, про одиноку старість, про осінні роздуми над сенсом прожитого життя. Л можна про все це сказати трьома рядками. Слова скінчаться, а людська уява домалює про все почуте й побачене, про все пережите. На те вони й хоку, щоб будити і спонукати.

На голій гілці

самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

Це один із найвідоміших тривіршів Басьо, над яким він працював кілька років.)