Тема морального обов’язку в драмі. Видатний німецький гуманіст Фрідріх Шіллер замис­лювався над сенсом людського життя. Він вважав, що су­часна йому людина втратила простоту, щирість у стосун­ках з іншими і живе не за вірою, а за розрахунком і навіть у своїх ближніх вбачає вже не друзів, а суперників.

«Розбійники» – перша драма Шіллера. Створена юним генієм, вона і досі залишається одним із найцікавіших його творів. У ньому показано протистояння двох братів – Карла і Франца, синів графа Моора, носіїв двох протилежних світоглядів. Карл ненавидить убозтво навколишнього жит­тя, ставиться з презирством до тих, хто улесливо кориться володарям, утискує злидарів. Він не хоче жити за тими за­конами, завдяки яким так добре живеться лицемірам, пройдисвітам, лихварям. «Чи ж втиснути мені своє тіло в корсет, чи ж зашнурувати законом волю? Закон примушує плазувати слимаком те, що повинно літати орлом». Карл Моор у глибині душі чистий і добрий юнак. Дізнавшись про рішення батька позбавити його спадка, він впадає у відчай, особисту образу сприймає як прояв несправедливості, що вже стало нормою в людських стосунках. Він з товаришами хо­вається в Богемському лісі, стає ватажком розбійників. Карл починає грабувати багатих, вельможних, тих, хто має вла­ду, і допомагає знедоленим і гнаним.

Зовсім протилежних ідей та принципів дотримується його брат Франц. У цьому образі Шіллер показав людину цинічну, без честі, сумління, жорстокого егоїста. Облудно виставляючи в чорних фарбах студентське життя брата Кар­ла, він ганьбить його перед батьком, домагається, щоб увесь батьківський спадок перейшов до нього. Більше того, він претендує на руку нареченої Карл а – Амалії. Мета життя Франца – задоволення власних пристрастей. Він ви­правдовує будь-який свій злочин, вважає, що честь, сум­ління потрібні лише простолюду. Франц прагне влади і гро­шей і вважає, що немає такої перешкоди, яка б завадила йому домогтися свого. Рідного батька він переховує у вежі і прирікає на голодну смерть. Тим часом Франца почина­ють переслідувати жахливі видіння, які можна назвати му­ками зневаженого сумління, – розплата за жорстокість та злочини. Своєю бездушністю він прикрашає навіть влас­ний герб: «Блідість злиднів і рабського страху – ось кольори мого герба». Франц не в змозі подолати докорів сумління, жаху перед неминучою карою і зрештою накладає на себе руки. Одначе не перемагає і Карл. У фіналі драми його охоплює сумнів: чи вірний шлях він обрав? І розуміє, що не тим шляхом він пішов. За свої злочини він розплачується смертю батька та нареченої Амалії і приходить до виснов­ку, що в природі не існує благородного вбивства чи висо­кої помсти. Він бачить користолюбство, жорстокість роз­бійників, які роблять його справу несправедливою, і вирішує здатися властям. «По дорозі сюди мені довелося розмовляти з одним бідняком… у нього одинадцятеро дітей. Тисячу луїдорів обіцяно тому, хто приведе живим велико­го розбійника. Цьому бідоласі можна допомогти».

Зображуючи суперечки між братами, між Карлом і за­коном, Шіллер порушує в драмі важливе питання: якщо проти насильства боротися насильницькими методами, то чи не стане й сам благородний месник злочинцем? Автор вважає, що розплата неминуча для кожного, хто порушив моральний закон, незалежно від мотивів, за якими він скоїв злочин. У своєму творі Шіллер показав суперечливість між правом людини на протест – з одного боку, та злочинністю будь-якого насильницького протесту – з другого. Це про­тиріччя трагічне, бо, на думку автора, в реальному житті воно не вирішене.