ТЕМА ЛЮБОВІ . М. Зеров так формулював поетичне кредо М. Рильського: він «до­сить витончений і складний поет, щоби так легко було його умостити в елементарні формули, як «геть від сучасності!» або «солодкий світ». І живе він разом із своїм часом, напружено й уважно в околишнє життя вдивляється, уміє помічати останній вираз йогообличчя…Уміє пізнавати в його глибині струю вічно людського, близького всім ча­сам і народам».

Поет за своїм покликанням завжди патріот, але суперечливим є власне поняття «патріотизм». Що це: виголошення амбіційних за­кликів чи реальна громадська робота? Остап Вишня іронічно-стисло окреслив громадянську й творчу позицію поета: «Революцію не за­примітив …» Гіперболізація — один з найпоширеніших засобів ви­творення комічного ефекту, так воно і є, «вишнева» репліка —також перебільшення. Рильський, звичайно, жив і творив не в келії гірсько­го монастиря чи у «вежі із слонової кістки», а в буремній Україні початку двадцятого століття. Не могли його не вражати події драма­тичного звучання, однак самою природою свого таланту він був відме­жований від них.

Тому всі звинувачення у рибальстві та спокої на тлі революцій­них подій поет спокійно відкидав: «Це не значить, що я весь час революції лише спокійно ловив рибу, а тільки вказує на одну особ­ливість моєї психології: я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що «одстоялось» у душі і може мати про­зору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу».

Покликання поета, на думку М. Рильського, полягало не в тому, щоб давати оцінку реальному життю, а правдиво й точно доносити до читача правду, єдину, істинну правду:

Так і ти, поете, слухай Голоси і лживі, й праві,

Темний гріх і світлий сміх,

І клади не як Феміда,

А з розкритими очима На спокійні терези.

Поет прагнув спокою, але це не був мертвий, незворушний спокій. Можливо, спокій був передчуттям майбутньої трагедії, що охопила всю радянську державу.

Культ Сталіна ознаменував новий етап розвитку українців: голо­домор, «чорні воронки», що забирали кращих представників нації у безвість. Важко не погодитись, що в цих словах поета звучить голосно невимовний біль.

1931 року поет збирався відсвяткувати свій тридцять шостий рік народження. Влада підготувала йому своєрідний «подарунок»: поета забрали до в’язниці та звинуватили у контрреволюційній діяль­ності.

Рильський визнає за свій злочин той факт, що, читаючи його поетичну збірку, людина не може водночас «боротися» з «ворожим» класом. Його повсякчас змушують давати «додаткові свідчення», вимагають «компромату» на друзів, усіма можливими способами намагаються «зламати». Муза поета стала бранкою, однак не вмер­ла, лише до часу притаїлась.

Із початком Другої світової війни любов до рідної землі, столоче­ної солдатськими чобітьми, вихлюпнула на папір. Мати Україна — центральний образ поетичних збірок воєнних літ: «За рідну зем­лю», «Світла зброя», «Слово про рідну матір», «Велика година», поем «Жага», «Неопалима купина». Самі назви цих книг говорять про їхній зміст і пафос.

Найбільш яскравий твір цього часу — «Слово про рідну матір». Перебуваючи в Уфі, куди евакуювали майже всі головні державні й культурні установи України, і трохи згодом — в Москві, поет очолю­вав Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук, неодноразово виїздив у прифронтову смугу, виступав перед воїнами, підтримував їх листами, друкував статті і вірші у пресі. Боляче був вражений зруйнуванням рідного Києва та ще ріднішої Романівки.

У боях загинув його племінник. Зрештою, вся спопеліла Україна йому боліла, мов одна велика роз’ятрена рана. Тож як він міг не промовити до неї слова найщирішої любові! Невелика за обсягом

 

лірична поема була покликана до життя початком Великої Вітчиз­няної війни. Уперше вона прозвучала у 1941 році на хвилях радіо­станції ім. Т. Шевченка.

Непідробно щиро і схвильовано виголосив свій полум’яний за­клик до єднання М. Рильський:

О земле рідна! Знаєш ти Свій шлях у бурі, у негоді!

Встає народ, гудуть мости.

Рокочуть ріки ясноводі!..

Лисиці брешуть на щити,

Та сонце устає — на Сході!

Недаремно у цей важкий для Батьківщини час поет звертається до її історії, зокрема прямо вказує джерело свого поетичного нат­хнення — «Слово о полку Ігоревім».

Кілька століть тому князь Ігор вирушив у похід проти половців, який закінчився поразкою русичів. Ця поразка хвилею болю і страж­дання прокотилася по всій землі Київській: не тільки люди, а й природа співчувала бідоласі Ігорю. Вчинок Ігоря повинен бути пе­ресторогою для всіх тих, хто забув про свою відповідальність перед Батьківщиною, натомість вирішив задовольнити власні амбіції та користолюбство. Автор давньої пам’ятки — полум’яний патріот, який не тільки оспівує красу рідної землі, але й турбується про подаль­шу її долю.

Автор «Слова о полку Ігоревім» звертається до нерозумних князів з проханням об’єднатися перед лиховісною силою, що прямує зі сходу. Хоча радянська держава була атакована силою, що прийшла із заходу, заклик про об’єднання звучав не менш актуально, адже Батьківщині загрожувала величезна небезпека.

Не тільки ідейне спрямування об’єднує два «Слова», часовий проміжок між якими станосить сім століть. Це й образи та поетич­на лексика: «лисиці брешуть на щити», «кличе див поверху дре­ва», «дух Боянів», «сонце устає — на сході». Анафоричні повтори «благословен…», «благословенна…» пов’язують образно-емоційні вислови в єдине ціле полотно, наскрізною ідеєю якого є незламна віра у перемогу свого народу.

Хочеться ще згадати вірш М. Рильського «Мова», який став гімном рідній мові і відомий усім українцям без винятку:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову….

Звісно, хтось може звинуватити поета в тому, що він не витри­мав тортур і примусив свою музу слугувати радянському режи­мові.

На прикладі поезій «Слово про рідну матір» або «Мова» ми мо­жемо побачити, що поет зберіг любов до рідної землі і проніс її у своєму палкому серці протягом усього життя. І нехай вислови на кшталт «партія біля керма» і дратують сучасного читача, інтонація і настрій поезій Рильського є непідробно відвертими. А в цій інто­нації нотки патріотизму — справжнього, невимушеного — відчутні досить сильно.